"Вівці вже знали: підходити до дроту зась"

– Чотири роки тому вирішив купити живого барана на шашлик. Придбати придбав, а от різати стало шкода. Назвав тварину Бешею і вирішив тримати на обійсті покійної бабусі. Щоб барану було не так одиноко, згодом купив ще й вівцю. Так вони в мене й розплодилися, – усміхається гайсинчанин Юрій Любенко, 35 років. Він тримає 11 овець романівської породи в Гайсині, на вулиці Південній.

Чоловік веде на задній двір, де гуляють вівці. Всі вони безрогі, чорноголові, з сірим довгим руном. Побачивши господаря, підбігають до нього. Той починає їх гладити.
– Ні я, ні мої батьки ніякого господарства не тримали, – зізнається чоловік. – У бабусі колись були кури, але я за ними доглядати не допомагав. Тому вирощування баранів для мене – новий досвід.
За словами Юрія, вівці – невибагливі тварини. У їжі також неперебірливі: харчуються кукурудзою, ячменем, люцерною, взимку – сіном.
– Але пшениці раджу не давати, вона для них занадто важка. А так переважно пасуться всюди у дворі, через діри в паркані перелазять на територію закинутих складів військторгу. Там для них вдосталь трави. Буває, вибігають на вулицю. Тоді сусіди сердяться. На ночівлю ідуть у сарай. Взагалі вони не бояться морозів – через своє густе руно.
Наприкінці весни Юрій стриже овець, аби влітку їм не було занадто спекотно.
– Вовну викидаю, бо заготівельники приймають оптом і перевагу надають асканійській породі. Молоко теж ніхто не здоює, все йде на відгодівлю ягнят. А от різати баранів уже почав. Намагаюся до них не звикати і більше нікому не даю імен.

Гайсинчанин 50-річний Сергій Іванович, прізвища не називає, 3 роки вирощував овець у себе на дачі за 25 кілометрів від райцентру.
– Оскільки дача розташована неблизько від міста, то для охорони отари придбав спеціальний пристрій – електропастух, – каже господар. – Це спеціальна огорожа, призначена для випасання худоби й птиці. Встановлював її на пасовищі, і вівці вже знали: підходити до дроту зась. Спершу, звісно, хотіли перейти через огорожу, але отримували слабкий удар струмом. А через кілька діб у них виробився умовний рефлекс боязні дотику до огорожі. Коли ж на всій площі пасовища з'їдали траву, то переміщував електропастуха на нове місце.
Чоловік приїздив на дачу двічі на тиждень. Контролював, аби в тварин були чиста вода, сіль, зерно.
– Даремно овець називають тупими. Це навпаки дуже розумні тварини. На ночівлю і в дощ ховаються в укриття. Навіть без електричної огорожі далеко від домівки ніколи не підуть.
Сергій Іванович стриг овець двічі на рік – навесні й улітку. Ягнятам робив щеплення від дизентерії, дорослим тваринам – від шкірних хвороб.
– За рік барана можна вже різати, – стверджує господар. – Тварини досягають ваги 50–70 кілограмів. У мене були дві породи овець – асканійська тонкорунна і романівська. Асканійські вівці крупніші, і вовна краща, зате романівські витриваліші. Для приплоду позичав баранів відповідних порід у знайомого.

Нещодавно чоловік продав усіх тварин фермерам із Хмельницької області. Тепер планує зайнятись іншою справою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ярмарок українських виробників тривав шість днів

×