"Троє - це вже натовп", зрозуміла колись одеситка Наталка Михайленко й почала відроджувати українські цінності на своїй батьківщині. Має 27 років, за освітою історик, тому їй важливо, щоб її місто знало ключові дати української історії. Свого часу загорівшись ідеєю мегамаршу в вишиванках, разом з іншими активістами зробила минулої осені його резонансною подією, до якої долучилися сотні людей. Але українське культурне життя вирує й поміж щорічними маршами. Уже цього року Наталка Михайленко з друзями встигла відсвяткувати, серед іншого, Шевченківські дні, Соборність України, Андріївські вечорниці, День рідної мови.
- Бути українським патріотом в Одесі - складно, але можливо. А зустрічаючи в великому місті однодумців, ще дужче хочеться щось робити. Найцікавіший спосіб зацікавити - флешмоби. Вони не потребують особливих витрат, приміщень, а головне - узгодження з місцевою владою. Так і діємо. А 2009-го в мене зародилась ідея проводити музичний фестиваль на Покрову. Дала йому назву "Одеська рок-хвиля". Так і стала я головним його організатором. Разом з ініціативною молоддю проводимо його вже четвертий рік.
Одесу змальовують форпостом російської культури в Україні.
- Але не все так страшно, як виглядає. Є й українські рухи. В нас є український клуб, український Вільний університет. Я навіть вважаю, що в Одесі розмовного клубу не треба. Потрібні безкоштовні курси української мови і літератури. Бо розмовний клуб нагадує зустріч діаспори. Ірена Карпа сказала, що коли почула про україномовний клуб – стало бридко. До речі, на її одеський концерт прийшла повна зала. Десь 150 людей. Думаю, таку поважають молоді люди за те, що може в Шустера на шоу дати регіоналам Януковича на паличці посмоктати. Концерт був у клубі "Шкаф" - ледь не єдиний нормальний заклад, чий арт-директор дуже добре сприймає україномовні гурти, хоч за національністю, кажуть, не українець. Сам запрошував "Тартака".
Нам сантехніку погано зробили, бо в хаті Ющенко на стіні висів.
Україномовні одесити - то все окремі наслідки патріотичного домашнього виховання?
- Ні, моя родина російськомовна, я двомовна. Таких людей, щоб лише українською розмовляли, не багато. Моя мама з Кубані – українську мову раніше взагалі не знала, хоч і має українські корені. Українські пісні і мову вивчала вже з нами тут. А от тато - корінний одесит. 75 років йому, пережив Йоську, як каже. Сергій Василюк (співак київського рок-гурту "Тінь Сонця" - Gazeta.ua), коли був у нас в гостях, сказав: "Я вперше бачу російськомовну людину, яка настільки ненавидить комуністів".
Загублені для України люди - хіба що ті, в кого батьки "отставніки". Коли я мала 16 років, гуляли ми з друзями й один каже: "Одесса - это не Украина". То я вже зараз знаю, батько - відставний радянський офіцер. А тоді почала сперечатися, пояснювати, перейшла на українську. Моя молодша сестра тоді на мене образилася, бо той хлопець їй подобався. А взагалі Аня теж дієва. У швейному училищі, де вона працює, вже багато хто захотів собі вишиванки.
Був період, коли батьки сварили нас із сестрою за діяльність нашу. Ми й Бандеру на стіну чіпляли, і червоно-чорний прапор. А батьки переживають, бо різні люди заходять. Колись нам сантехніку погано зробили, бо в нас Ющенко на стіні висів.
"Вперше бачу російськомовну людину, яка настільки ненавидить комуністів".
Щоби влитися в українське життя, людина має пережити переломний момент у національній ідентифікації?
- Мабуть, це плавний процес. Пам'ятаю першу річницю Незалежності. Я з 1985-го. Були в Одесі гуляння-святкування в Зеленому театрі. Пригадую, ма?ла я синьо-жовті кульки. Сіли ми з батьками чомусь в автобус, у якому були кияни україномовні. Вони кажуть мені: "Дівчино, хто ти?". А я сиджу, соромлюся, кажу: "Адєсітка". І всі сміються. А так нас виховували: Адєсса - всьо. Потім уже Україна. Та й зараз так само.
Був ще момент, що я поїхала до бабусі в Саратовську область, Балаково. Мені було 13 років. Якось там поруч були кияни, і ми чомусь собі вирішили: "О, вони знають українську". І без найменшого навіть націоналізму, просто тому, що росіяни не розумітимуть, ми стали говорити з ними українською мовою.
Коли прийшла вперше на свою кафедру історії, спитала щось російською мовою. Мій викладач як закричить на мене: "Ти де перебуваєш?!! Якою мовою розмовляти треба?!". Добре, що я націоналістка в душі, то я це сприйняла нормально, інша б людина вже не повернулася туди. Юрко Журавель (шаржист і співак рівненського гурту "От Вінта", - Gazeta.ua) розповідав, що був навіть упереджений до патріотів, бо хтось йому закинув, що він російською мовою малює декорації. Аж потім сам дійшов життєвих позицій. Тепер ілюструє книжки про Мазепу.
Я була 2007 року на відкритті пам'ятника Катерині. Це на день міста. Ми проти Катерини, але пішли, головним чином, через те, що там були наші друзі. Всі вільні, чом би й ні? Деякі "свободівці" на мене злі, бо я колись сказала, що коли найбільше били людей, коли хлопцю череп поламали, їх там не було.
2 
1
Коментарі
112