Киянин Олександр Пекло, 55 років, двічі їздив в антарктичні експедиції. 1998–1999-го зимував на станції "Академік Вернадський". До 1996-го вона називалася "Фарадей" і належала британцям. Ті передали її Україні безкоштовно, за умови, що наші вчені продовжать дослідження англійців.
Олександр орнітолог, працює в Київському природничому музеї на вул. Б. Хмельницького. Зустрічаємося в кафе "Домашня кухня", що навпроти.
Кортить в Антарктиду знову?
— Уже не вийде, здоров"я не те. А хотів би. Цей край важко відпускає від себе. Уявіть: півтора року не були вдома. Приїхав — родина щаслива. День-два — мені стало сумно. Думаю, піду до когось із київських хлопців з експедиції. Приходимо з сином, колега відчиняє двері — а там сидять майже всі, з ким два дні тому прощались. Нас було багато з різних куточків України, не пороз"їжджалися.
Олександр Пекло розповідає, що нещодавно повернулася цьогорічна експедиція.
— Такі загорілі, смішні — вулицю переходити бояться. Рік машин не бачили!
Хоч Антарктида не така безлюдна, як здається. Літаки пролітають, та й туристів на льодовому континенті буває чимало — американці, японці, австралійці.
— Жінкам-туристкам до українок далеко, — зауважує Олександр. — Але наші мужики оживають: кожен тягне до себе на екскурсію — хто в медпункт, хто в лабораторію.
Пекло додає, що на інших станціях є жінки. А на українській такий експеримент зробили лише раз.
— Після того вирішили — ні, — усміхається. Нашу розмову в кафе слухають за сусідніми столиками. — Нема жінок — нема проблем. Хоча в нас є антарктичне дитя — було в групі подружжя, то вони саме в експедиції зачали дівчинку, їй уже дев"ять років.
Жінкам психологічно важче переносити замкнутий простір. Та й чоловікам нелегко. Одноманітність пригнічує. Тому є свої правила. У вихідний всі сходяться на спільну вечерю при краватках.
До Антарктиди за міжнародними правилами не можна ввозити ніякої флори й фауни. Олександр із колегами знайшли в ящику таргана — він став улюбленцем. Із коком Василем змайстрували йому хатку, миски.
Понад місяць чоловік сам працював на острові Пітерман. Найближче, за 40 миль на північ, американська станція Палмер. Зі своїми тримав радіозв"язок.
— Там багато мохів, лишайників. А квітка — тільки одна, і один злак місцевий.
Вулицю переходити бояться — рік машин не бачили
На острові живуть два види пінгвінів: віслюкові та пінгвіни Аделі. Полохливі, але коли гніздуються — довірливі. Гніздо, як лунка кратера, зроблене з камінців. Самка насиджує двоє яєць, самець з берега носить камінці, так упадає. Бува, вкраде в сусіда — тоді ґвалт! Пінгвіни товариські. А до пташенят строгі: не відходь від батьків, не залишай межі колонії, не відгукуйся до чужих — бо заклюють на смерть.
Що робили довгими зимовими вечорами?
— Точили пінгвінів! З дерева на верстаті виточували матрьошок, розмальовували їх потім під пінгвінів, всередині кожного було яйце — з одного боку український прапор, з другого — британський. Туристи їх охоче купували — один пінгвін ішов за 50–70 доларів. Я малював акварельки з місцевими краєвидами. Одна навіть є в Ющенка, я подарував.
Виходимо надвір.
— Оце кинув курити, — каже Олександр. — Сто разів пробував — не виходило. Прихопило серце, лікар каже: куритимеш — здохнеш! Півтора року не курю. Правда, пузо виросло. Але на Йордань купався в Дніпрі. Бабульки питають: ви морж? Ні, кажу. Але купався у воді, де мінус два! Не повірили. А це правда. В Антарктиді вода солона, замерзає при мінусовій температурі.
Перед нами проходить жінка в хутряній шубі.
— Я сьогодні такій, як ця, наклейку на спину почепив. Вона не бачила, а інші читали. У мене є ще одна, хочете, вам подарую?
На наклейці мордочка малого єнота і підпис: "Його життя дорожче! Для однієї шуби потрібно вбити 30 єнотів".
3 
1
Коментарі