Сучасна Бухара схожа на радянські міста

Фото: фото надане Оксаною Микитів

Тернополянка Оксана Микитів, 42 роки, минулого року їздила до Узбекистану. Кілька днів провела у місті Бухара.

Перше враження – ніби повернулася у Радянський Союз. Там досі на вулицях можна купити солодку газовану воду. Такі автомати я бачила ще у далекому дитинстві. Та й діти до школи ходять у такій самій формі, як ми колись. Із білими фартушками і бантиками на головах.

Їхні базари чимось схожі до наших. Так само є стихійна торгівля. Тільки там на розкладках повно сухофруктів і спецій. А тканини продають цілими сувоями. Жінки там переважно сидять вдома. Мабуть, і шиють із цих тканин сукні. Бо ходять гарно вбрані.

Місцевий житель похвалився, що має аж трьох дружин. Кажу, бідні жінки. А він заперечує: ні, вони щасливі . У нас, каже, у країні всі жінки щасливі. Мої між собою не сваряться, живуть як подружки.

Мовних проблем для іноземців нема – усі розмовляють російською.

Грошова одиниця в Узбекистані називається сума. 1 долар – це 1330 сум. І коли міняєш долари, то тобі дають великий чорний пакет, схожий на наш сміттєвий. А в ньому – повно грошей.

Люди в аулах живуть дуже бідно. Навіть води там не мають. Але все одно щасливі. На життя ніколи не скаржаться. Вірять: якщо казати Аллаху, що все погано – буде ще гірше. Тому треба казати, що все добре.

Будинки в аулах невисокі. Заборів взагалі немає – стіни домів одночасно і є заборами. І так не тільки біля звичайних хат, а й біля готелів.

Біля хат узбеки вішають обереги – паприку і верблюжу колючку. Переконані, що це допомагає від нечистої сили. А ще біля дверей чи вікна можна побачити паляницю. Її прибивають тільки на ті доми, де син пішов в армію. Коли він повертається додому, то, за традицією, має цю паляницю з'їсти.

Паляниці печуть у приватних будинках. Наприклад, жінка пече, а чоловік чи син одразу продає. За смаком ці коржі схожі на наші пісні, які ми готуємо до свята Спаса, щоб з маком і медом перетирати. Але їхні паляниці оригінальні на вигляд – мають у центрі печатку. Такі печатки для коржів навіть можна придбати на туристичних розкладках.

Килими там тчуть і вишивають вручну. Тому вони дуже дорогі – квадратний метровий килимок коштує 150 доларів. Але ці килими справді дуже гарні. На них часто вишивають такі символи, як гранатове дерево і жар-птицю.

Місцеві люди стверджують, що у гранаті 365 зернят – як днів у році.

В Узбекистані дуже багато пам'ятників осликам. Ослів там і досі використовують як тяглову силу. Один невеликий ослик може тягнути до 200 кг ваги. Їх навантажують бідонами з водою і ведуть до аулу. Страшно дивитися, як та бідна тварина зі стертою спиною тягне вверх до аулу ці бідони.

Так само, як у нас повсюди є піцерії, в узбеків є чайхани. Там готують плов. Старші люди їдять його прямо руками. Кажуть, справжній плов треба їсти тільки так. А молодші уже користуються ложками.