Уранці 11 серпня у центрі Хмельницького на території пренатального центру почали розкопки. Там знайшли давнє поховання — склеп.
Напередодні на захоронення натрапили робітники, які проводили до лікарні каналізацію.
— Ми отбойніком зняли асфальт, витягли щебінь, землю. Дісталися силового кабеля. А він обложений кірпічом. Під ним — старий кірпіч. Я вдарив — а він і провалився. Заглядаю, там гробик, — розказує Анатолій Колесник, 47 років, слюсар-сантехнік фірми "Будхост".
Біля пологового працювали четверо робітників. Вони зателефонували керівництву. Повідомили у відділ охорони архітектурних пам"яток.
— Усі ремонтні роботи там призупинили, — говорить 31-річний Сергій Шпаковський, начальник відділу охорони архітектурних пам"яток Хмельниччини. — За старими планами міста, на початку XIX століття тут було кладовище.
200 років тому центр був околицею Проскурова — теперішнього Хмельницького. Потім місто розширилося і людей почали ховати за його межами. Цей цвинтар закрили.
До місця розкопок підходить ексгуматор, працівник товариства "Меморіал" Ярослав Михайловський, 37 років. Обстежує землю металошукачем.
— Немає жодної монети, — каже. Залазить у траншею. Відкопує землю, по одній витягує цеглини. Зазирає всередину. — Бачу труну. Тут кілька сотень цеглин. От якби я строївся... — всміхається. — Тоді цегла ліпилася вручну, випалювалася. Гарний будівельний матеріал. Під труною має бути подіум, — продовжує копати. — У мене бабка була медиком, а я лікувати не захотів, але в кістках розбираюся. О, бачу голову.
Це чоловік років 30–35-ти. Зуби мало стерлися, значить, гарно харчувався
Ярослав сокиркою відбиває кілька цеглин.
— Судячи з того, що труна оббита бахромою, тут похована заможна людина. — Опирається на краї траншеї, стає на залишки труни і пірнає у темряву. Працює у білих рукавичках. Михайловський єдиний фахівець в області, хто має ліцензію на розкопування могил. Розгортає дошки, дістає череп.
— А ось і перша знахідка для музею, — лунає з пітьми голос Ярослава. — Це нашийний галстук. У таких простолюдинів не ховали. Та й узагалі селян у склепах не хоронили. І труна гонорова. Судячи по зубах, це чоловік років 30–35-ти. У жінок зуби дрібніші. Вони мало стерлися, значить, гарно харчувався. Видно, був не останнім чоловіком у Проскурові.
Склеп завдовжки 2 м, завширшки — 1,5.
Навколо збираються лікарі й пацієнти пренатального центру. Ніхто не знав, що тут було кладовище. Пологовий відкрили 8 жовтня 1938 року. Під час війни тут був концтабір, потім склади. А далі — знову пологовий будинок.
Зі склепу показується спітніла голова Ярослава:
— Там жарить, як у пеклі.
— Значить, покійний був грішник, — жартує хтось із натовпу.
— А золото є? — питають. — Ти кишені, кишені перевір.
Окрім краватки, нічого цінного у склепі не знайшли. Одяг струхлявів. У труні неушкодженими залишилися ще дві гомілкові кістки.
Скільки поховань на території пологового будинку — невідомо. У траншеї під каналізацію за 2 м від розкопок видніються старі цеглини іншого склепу.
3 
1
Коментарі