Бреґовича слухали опівночі з танцями і вином

"Коктебель — це старі капці, які хочеться взути після важкого дня у тісних туфлях", — кажуть постійні відвідувачі джазового фестивалю в кримському містечку Коктебель. 10-й "Джаз Коктебель" відвідали понад 20 тис. осіб. Тривав п'ять днів на трьох сценах неподалік Чорного моря. Завершився 2 вересня.

— Білоруський прапор на бекон схожий, глянь, — 18-річна киянка Олена Вольная з рожевим волоссям сидить на сходах біля сцени "Ню джаз" ввечері 29 серпня. Десяток хлопців розмахують неофіційним прапором Білорусі — біло-червоно-білим. — Я така голодна, не можу вже просто, то їжа скрізь ввижається. А відійти купити щось боюся, раптом почнеться і хтось моє козирне місце займе.

Сцена розташована біля узбережжя. Концерт білоруського гурту "Ляпис Трубецкой" затримується на 2 год. Зібралися вже понад шість тисяч людей.

Гасне світло. На сцені у чорних шортах до колін, футболці й кепці з'являється соліст гурту 40-річний Сергій Міхалок. Руки вкриті різноколірними татуюваннями. Глядачі кричать, піднімають праві руки догори, рухають ними у ритм музики.

— Не дивіться, що виглядаємо, як гопники, і поводимось агресивно, — каже співак зі сцени російською. — Насправді ми за добро. Але коли барани, олігархи, золота молодь псують нам життя, починають діставати, ми показуємо ікла й пазурі.

— І сіськи! — лунає з натовпу.

Концерт гурту триває 1,5 год. Виконують новий альбом "Рабкор". Текст пісні "Залізний" відтворює реальну історію із життя музикантів.

— 20 років тому зі своїм другом Колтом потрапили в реанімацію після передозування джефом — популярним на початку 1990-х самопальним наркотиком, —  розповідає Сергій Міхалок. — Понад добу були в стані клінічної смерті, а потім потрапили в спецзаклад для наркоманів. Коли вийшли, більше ніколи не кололи жодних наркотиків. За два тижні я вступив до інституту, Колт працює репортером-оператором. Багато моїх друзів померли від наркотиків, а я навчився цінувати життя. Те, що я живу, — це вже диво. Чудова кримська ніч. Не марнуйте її на старих клоунів. Краще витратіть на радість і любов.

Натовп гуляє до світанку.

Опівдні 31 серпня біля безкоштовної "Відкритої" сцени танцює струнка шатенка в короткій сукні.

Співаючи, росіянка 24-річна Ніна Карлссон, заплющує очі. Раніше працювала фотомоделлю. У першому ряді зо пів сотні хлопців не зводять з неї очей. Позаду них дівчата засмагають оголені — сцена розташована неподалік нудистського пляжу.

— Уперше на такому пляжі, дуже хотів сюди потрапити. Але виявилося, що повністю голі дівчата абсолютно нецікаві, — розповідає харків'янин 29-річний Олег Даниленко. — Сприймаєш як щось буденне, до того ж дуже помітні всі недоліки фігури. У жінці таки має бути якась загадка.

Щовечора чути рипіння порожніх пластикових пляшок і стаканів. Присутні постійно по них топчуться. Дорогою слухачі переступають сплячих у спальниках.

Опівночі 1 серпня близько 10 тис. глядачів біля сцени чекають на появу серба Ґорана Бреґовича, 62 роки, з його "Оркестром весіль і похоронів".

Зо 15 хв. на сцені розсаджується хор, потім у білому атласному костюмі на сцені з'являється сам Бреґович. Грає пісні з нового альбому "Шампанське для циган". Мелодії нагадують циганські та балканські народні пісні.

— Дізнавшись про примусове вивезення циганів із Франції до Румунії, вирішив нагадати про значимість цього народу, — пояснює музикант назву альбому. — Немало країн досі їх не приймають, хоча циганська кров текла в жилах багатьох великих людей — Елвіса Преслі, Чарлі Чапліна і навіть Матері Терези.

Лише чверть глядачів утримуються від танців під час його виступу. Слухають, сидячи на простирадлах і п'ючи вино. Дехто дрімає. Решта танцюють протягом усього концерту. Біля сцени від цього стоїть метровий стовп пилюки.

На біс Бреґович не виходить — поспішає на літак.

×