Під час Великого Голоду людей перетворили на тварин

 

— Причини Голодомору мали конкретний соціально-економічний і політичний вимір, — каже 55-річний Василь Марочко, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН. Він керує Центром дослідження геноциду українського народу.

Опишіть українське село під час Голодомору.

— На сільрадах вивішували чорний прапор. Це означало, що село або вимерло, або вирує тиф. До кінця літа 1932-го по селах практикували громадське харчування колгоспників. Їли там так зване "їдло" — котів, собак, колоски. Але і його скасували. Люди виймали насіння з ґрунту, аби поїсти. Утім, радянська влада відбирала навіть посівне збіжжя. Однозначна свідома, цілеспрямована політика партійних органів призвела до жахливих наслідків — канібалізму, масової смертності, трупоїдства.

Яка роль у цьому злочині керівника держави Йосипа Сталіна?

— Знайти особистий запис Сталіна "знищити стільки-то українців" в якомусь документі марно. Але відповідальність кожного функціонера нижче є. У квітні 1932-го — серпні 1933-го Сталін слав шифрограми різним начальникам в Україні. Акцентував увагу на українцях. Не на ЦК КП(б)У, українському уряді, а на українцях. У червні 1932 року Сталін мав можливість зупинити початок Голодомору, коли 100 районів охопив голод. Йому про це писали, навіть про випадки людоїдства. Сталін мав вибір, але наполіг на продовженні хлібозаготівель.

Голодуючих в Україні та Кубані ізолювали, щоб вони не рушили за хлібом у неохоплені голодом регіони?

— Документи про ізоляцію селян існують. До них застосовували загороджувальні загони — довкола сіл. Але це не єдиний метод прив'язування селян до землі. 1932-го провели паспортизацію. Але селяни не отримали документів. За рік їм з ініціативи Йосипа Сталіна та Лазаря Кагановича заборонили продаж залізничних квитків. Це більше обмежило їхні можливості пересування. Неможливо було виїжджати до Росії чи Білорусі за хлібом.

Чому українці не звалили тоді радянську владу?

— Цю ситуацію не можна порівнювати, скажімо, з 1920 роком. Тоді зброї населення мало чимало, щоб чинити регіональний опір, а регулярні армії були не в найкращому стані. Багато людей пройшли Першу світову, вміли поводитися зі зброєю. Але українське село випустило дух боротьби в роки громадянської війни. У 1932–1933-х йому протистояла регулярна армія, в якій служили соціально однорідні селяни, але з російських чи інших неукраїнських регіонів.

Було близько 2,5 тисячі форм опору — від пасивних до активних. 1930-го проявився пасивний спротив — масовий вихід селян із колгоспів. Тоді ж з України в уральські спецтабори депортували близько 70 тисяч так званих "куркулів". Там знущання були відверто за етнічною складовою, про це свідчать документи російського історика Сергія Красільнікова. Формою спротиву під час самого Голодомору були також так звані волинки. Активні їхні учасники — жінки, які захоплювали колгоспні комори, розбирали худобу, виганяли активістів-більшовиків. Дійшло до того, що Сталін у шифрограмі 1932 року грізно запитував: "В Україні перестала існувати радянська влада? Як ви могли перейти до того, що в цілих районах по селах зникають органи радянського самоврядування? Куди дивиться ГПУ?" Сталін спитав, не куди дивиться партія, а куди дивляться каральні органи.

Під час голоду страх смерті був втрачений, вона стала побутовим явищем. Людей не ховали за християнським обрядом, їх перетворили на тварин у найгіршому розумінні цього слова.

Голодомор в Україні був необхідний для модернізації СРСР?

— Доля правди тут є. "ДніпроГЕС" — це металево-бетонна пам'ятка селянських страждань. Це також пам'ятка жертвам Голодомору. Але жодна країна світу не мала такого досвіду модернізації.

Селяни також помирали для зміцнення обороноздатності країни?

— Про яку обороноздатність ідеться? Ця обороноздатність закінчилася масовою втечею до Волги від Німеччини, яка вийшла з Першої світової війни в набагато гіршому економічному стані, ніж Російська імперія.

Чому Москва зараз не визнає Голодомору?

— Вона розглядає свою національну ідею в контексті Російська імперія — СРСР — Російська Федерація. Тому історія радянського періоду для них вибіркова. Вони перекладають на себе славу перемоги у війні чи польоту першого космонавта, але не хочуть нести відповідальність за злочини. А нам, наприклад, цікава їхня оцінка подій Голодомору на Кубані, на 75 відсотків заселеної українцями. Нам цікава їхня оцінка цих подій на Курщині, Білгородщині, Воронежчині, де історично жили близько мільйона українців.

1988-го факт голоду визнав керівник УРСР Володимир Щербицький, тему стало неможливо замовчувати. На початку 1990-х ми знаходили порозуміння з російськими істориками. Але поступово вони почали просто шукати факти й документи, аби заперечити нашу позицію. Зараз на цю тему в Росії писати можна, але тлумачити з погляду геноциду — зась.

×