На всеукраїнському фестивалі аматорських театрів у місті Прилуки Чернігівської області молодіжний театр "Дзеркало Всесвіту" з Хмельницького визнали найкращим колективом України. Вони показали виставу "Калігула" за твором Альбера Камю. Режисер-постановник п"єси Іван Кропліс, 60 років, отримав головний приз за режисуру.
— Я вважаю, що цей твір зараз актуальний, — каже Іван Кропліс. — У п"єсі є влада, боротьба, протиріччя і смерть. Наш світ нині такий самий.
Ви відтворили "Калігулу" без змін?
— Із початку й до кінця п"єси глядач бачить і відчуває надмірну владу. Ми й додали у постановку червоні канати, що символізують владу. Калігула постійно за них чіпляється. Він правитель, робить все, що хоче, навіть убиває свою коханку Кізонію. Але після смерті сестри Друзілли божеволіє. Потім Друзілла з"являється на сцені як привид. Цей момент також вигаданий нами. У Камю цього немає. Ми хотіли показати, що людина смертна і що за гріх треба розплачуватися.
У Камю лише один "Калігула", а ви ввели ще другого...
— Це, щоб відтворити внутрішню боротьбу світлого й темного. Один у чорно-білому плащі, інший, головний, — у чорно-червоному. Ми народжуємося одними, а стаємо зовсім інакшими. Ідею з білим Калігулою мені колись підказав відлюдник із Почаєва. Він сказав, що в мене на одному плечі сидить білий ангел, а на другому — чорний.
Як вибрали актора на цю роль?
— Антон Алешко на одній із репетицій погано прочитав сонет Шекспіра "Не отрекаются любя". Без інтонації, сухо. Я тоді йому кажу: "От за це будеш грати Калігулу". Він не відмовлявся, але довго ходив у ступорі. Зараз можу сказати, що ця роль йому гарно вдається.
Де замовляли костюми?
— Самі шили. У нас працює 24 актори, в основному школярі й студенти. Кожного року у вересні ми проводимо кастинг. Хлопці й дівчата працюють на чистому ентузіазмі. Їм ніхто не платить ні копійки. Гроші для поїздки на фестиваль збирали самі. Обласний благодійний фонд "Хесед-Бешт" виділив дві "газельки" для акторів та для декорацій.
Що нового плануєте поставити?
— 25 березня наступного року буде прем"єра вистави "Покоївки" французького драматурга Жана Жане. Це історія двох покоївок, які хочуть опинитися на місці своїх господинь. Навіть перевдягаються в їхнє вбрання. А на початку травня поставимо "Вестсайдську історію" — сучасну інтерпретацію "Ромео і Джульєтти". Використаємо сучасну музику. На сцені хмельницького Будинку культури розвісимо рвані джинси.
2 
1
Коментарі