"США невдовзі можуть зіткнутися з питанням: чи воювати за Литву?" - що пише про нас світова преса

6

Думки про те, якщо Росію не зупинити в Україні, то наступною війна буде в країні Балтії. Про те, як росіяни самі виростили в себе путінську диктатуру. І про те, що треба більше підтримати Україну, бо добре оснащена Заходом українська армія може розбити російську. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Якщо Путіна не зупинять в Україні, наступною буде Балтика", The Washington Post, США

Думки оглядача Майкла Ґерсона

Я був із президентом Джорджем Бушем-молодшим, коли він відвідав Литву 2002 року - одразу після того, як країнам Балтії запропонували членство в НАТО. Буш був одним із найрішучіших прихильників прийняття Литви, Естонії та Латвії до Альянсу.

На урочистій церемонії президент Литви Валдас Адамкус вручив Бушу хрест ордена Вітовта Великого - найвищу нагороду його країни. Буш подарував Адамкусу баскетбольний м'яч, підписаний Майклом Джорданом, що свідчить про інший набір культурних пріоритетів. Але промова Буша того дня, яку я допоміг підготувати, підкреслила ще один, більший дар: "Будь-хто, хто обрав би Литву ворогом, також зробив би ворогом США. Перед лицем агресії хоробрі люди Литви, Латвії та Естонії ніколи більше не залишаться сам на сам".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росіяни масово підтримують варварську війну. Це колективна відповідальність" - депутат Європарламенту Пятрас Ауштрявічюс

Було майже чути, як три країни зітхнули з полегшенням. Країни Балтії мають нещастя бути на кривавому геополітичному роздоріжжі, і їхні останні дві окупації були особливо жахливі. Нацистські винищувальні загони вбили сотні тисяч євреїв. Радянський Союз депортував пів мільйона балтійських громадян у ГУЛАГ. Совіти також завезли етнічних росіян, щоб змінити етнічний склад цих країн.

США ніколи не визнавали незаконної окупації Балтії. Але зобов'язання запобігти будь-якій окупації в майбутньому викликало розбіжності. Такі експерти, як Джордж Кеннан, вважали, що членство в НАТО колишньої республіки Радянського Союзу спровокує росіян. А деякі військові оглядачі визнали фактичну оборону Альянсом країн Балтії на кордоні з Росією майже неможливою.

Суперечка стосовно приєднання Балтії до НАТО була прелюдією до суперечок про наміри Володимира Путіна в Україні. Він показав неспровокований напад на Україну як реакцію на фашистську агресію з боку Заходу. Його обман іде по второваних історичних канавках.

 

Путін майже лірично писав про духовну єдність Києва й Москви. Очевидно, він бомбардує лише тих, кого любить.

Більшість останніх президентів США стверджували, що розширення НАТО є природним результатом міжнародного порядку, заснованого на правилах. Європейські країни, що відповідають стандартам управління, економічної свободи й контролю над збройними силами, можуть бути допущені до Альянсу. Це допомогло консолідувати демократичні перетворення в Східній Європі. Також - виправити жахливу помилку Ялтинських угод, які формально розділили Європу на зони домінування, і кинули низку країн на поталу вовкам.

Протилежна мета Путіна, каже колишній посол США в НАТО і Росії Олександр Вершбоу, в тому, щоб "натиснути на Захід, щоб він прийняв певну Ялту-2 - Європу, поділену на сфери впливу з обмеженим суверенітетом для всіх, окрім Росії". Це дозволило йому відновити російську гегемонію над своїм "ближнім зарубіжжям".

 

Чому важливий конфлікт між правилами та сферами? Дехто запропонує президенту Володимирові Зеленському піти на необхідні поступки - відмову від членства України в НАТО, контроль Росії над Донбасом, щоб покласти край кровопролитній війні. Мир через саморозчленовування.

Якщо Путін намагається відновити російську сферу впливу в Європі, його успіх в Україні прокладе шлях до нових жахів. Логіка, що призвела до російської агресії в Грузії й Україні, веде до країн Балтії.

Україна за агресивної допомоги НАТО має завдати поразки російським військам, інакше США незабаром можуть зіткнутися з питанням: чи воювати за Литву? Хоча ми зобов'язані, рішення та завдання не будуть легкі. Допомога у проведенні червоної лінії НАТО в Україні може допомогти США уберегти себе від складного вибору майбутнього.

"Як росіяни 1990 років народження стали путінськими солдатами", CNN, США

Думки колишнього російського телеведучого Станіслава Кучера. Раніше головного редактора "Сноба", політичного аналітика радіомережі "Комерсант-FM". Живе в Нью-Йорку

Влітку 1991-го я був 19-річним журналістом і мандрував автостопом по США з другом за завданням московської газети. Радянський Союз був ще живий і здавався сильним. Але залізна завіса піднялася і я поспішив побачити на власні очі "імперію зла", якою нас із дитинства лякали радянські пропагандисти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вторгнення Росії показує мудрість розширення НАТО на Схід" - колонка Білла Клінтона

На початку вересня, за кілька тижнів після ГКЧП, мене запросили на телешоу C-SPAN, щоб викласти російську точку зору.

"Ми інше покоління росіян, які пережили тоталітаризм, уже їздять світом і бачать різницю. Ми ніколи не допустимо тоталітарного реваншу", - казав я тоді.

Як же я помилявся. За 10 років у Кремлі оселився офіцер КДБ, який мріяв про відродження імперської величі. Через 20 років половина моїх шкільних друзів відчувала ностальгію за Радянським Союзом. І тепер, за 31 рік, в Україні воюють ті самі солдати, що народилися в "новій вільній Росії" 1990-х.

Коли американські телеведучі сьогодні запитують мене, чому, за опитуваннями громадської думки, 83% росіян підтримують Путіна, я знаю відповідь. Це трохи складніше, ніж 22 роки державної пропаганди.

Сьогодні мільйони росіян підтримують його та готові виправдати всі дії своєї армії в Україні, зокрема звірства у Бучі, Маріуполі та Краматорську. Серед них мій колишній однокурсник, який навчався в одному з найкращих університетіа Росії та зробив успішну дипломатичну кар'єру. У Facebook він закликає армію бомбити Україну й добивати тих, хто вижив, артилерією.

 

Або друг дитинства, з яким я грав на задньому дворі нашого багатоквартирного дому в Орлі, який вважає українців маріонетками США. Путін, за його словами, єдиний лідер, здатний урятувати Росію.

Його ностальгія з імперії з'явилася відносно недавно. У дитинстві він любив американські бойовики та читав американські детективи. На відміну від мого товариша, котрий став дипломатом, який ніколи не приховував імперських поглядів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Капітуляція для послаблення санкцій: журналіст Bellingcat спрогнозував переворот у РФ

Щодо тих, хто народився після розпаду Радянського Союзу, то це покоління Путіна, а не його попередника Бориса Єльцина. Вони - діти авторитаризму, а не демократії. Економічні реформи Єльцина були настільки фінансово та соціально болючі для більшості росіян, що до кінця 1990-х слова "демократ" і "реформатор" сприймалися багатьма як образливі. Ліберальних політиків, які проводили їх, сприймали у кращому випадку як популістів-невдах, у гіршому - як ворогів народу.

Після десятиліття непопулярних реформ, включаючи лібералізацію цін і приватизацію, кривавих регіональних конфліктів на пострадянському просторі, стабільність і безпека стали найбажанішими цілями. У російській свідомості ці поняття століттями асоціювалися не з політичною конкуренцією, системою стримувань і противаг, вільною пресою, незалежним судом та іншими атрибутами демократії, а з фразами "батько нації" та "сильна рука", здатна навести лад у величезній країні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Путін і його спільники з Луб'янки поховали Росію на століття" - Фельштинський

Саме такого лідера росіяни бачили в Путіні - молодий виходець зі спецслужб, якого до того ж у найкращих самодержавних традиціях особисто представив народу Єльцин як наступника.

Настала довгоочікувана стабільність. На початку нового тисячоліття ціни на енергоносії злетіли до безпрецедентних висот, що стало гарною новиною для російського експорту палива. Механізми ринкової економіки, запущені у 1990-х, почали працювати.

Росіяни настільки захопилися активним споживанням, що не помічали, заплющували очі чи навіть схвалювали поступове топтання Путіним молодих паростків демократичних свобод, які тільки почали проростати за Єльцина.

 

До кінця 2004 року в Росії не залишилося незалежних від Кремля телеканалів. А політичні оглядачі на зразок мене, які відмовилися присягнути новій владі, були витіснені з ефіру. Я критикував Кремль на всіх майданчиках, де тільки міг. 2018-го вирішив поїхати та працювати в Америці.

Тим часом, нове покоління росіян, яке народилося в 1980-х і 1990-х, які закінчили школу або інститут у 2000-х, теж потребували великої ідеї, якої можна було б прагнути. Довго чекати не довелося, бо Путін плекав її з моменту розпаду Радянського Союзу - відродження колишньої величі через конфронтацію із Заходом та побудову нового "русского мира".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Путін планує напасти на Фінляндію або Швецію" - історик

Урядова пропаганда успішно просувала міф, що саме Захід на чолі зі США поставив Росію на коліна у 1990-ті. Головною метою Заходу був нібито розпад нової Росії, як колись розвалився Радянський Союз. НАТО стало головним опудалом. А всіх, хто прагнув до Альянсу, на зразок Грузії та України, вважали зрадниками та потенційними ворогами Росії.

На той час, коли Путін анексував Крим 2014 року, більшість співвітчизників вважали його найпопулярнішим національним лідером із часів Сталіна. І так само, як за часів Другої світової війни, слова "вождь" і "батьківщина" стали синонімами.

Після принизливої поразки в холодній війні та невдалого демократичного експерименту російський народ побачив у Путіні силу, яку "заслужив".

Вторгнення 2022 року в Україну ще більше переконало слухняну більшість у тому, що "батько нації" тримає своє слово й перебуває на правильному шляху.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Артобстріли і фільтраційні заходи: розповіли про ситуацію у Маріуполі

Західні санкції вдарили по росіянах. Але удар виявився по-справжньому болючим для меншості вищих класів, які бували за кордоном, мають закордонні паспорти та скористалися економічним благополуччям 2001-2010 років.

Ми живемо в час, коли будь-який обивательський росіянин сприймає критику лідера як напад на власну людську гідність, спробу повернути його в стан, коли почувався неповноцінним. Це головна політична і психологічна перемога Путіна. Він зробив те, що до нього робив лише один радянський лідер - пов'язав політичне довголіття з почуттям гідності російського народу.

"Це вирішальний момент війни", The Atlantic, США

Думки професора Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джона Гопкінса Еліота Коена

Відносно коротка, але кровопролитна війна в Україні вступає в четверту фазу. У першій Росія намагалася повалити владу Зеленського під час триденної кампанії. У другій, завоювати Україну чи її східну частину, включаючи Київ, танковими атаками. У третій, зазнавши поразки на півночі, відвела пошарпані сили, зосередившись натомість у південно-східних і південних районах для завоювання цих частин України. Тепер розпочнеться четверта й, можливо, вирішальна фаза.

Для тих, хто народився після Другої світової війни, це найважливіша війна в нашому житті. Від її результатів залежить майбутнє європейської стабільності та процвітання. Якщо Україна збереже свободу й територіальну цілісність, ослаблену Росію можна буде стримати. Якщо не вдасться, шанси на війну між НАТО та Росією зростуть.

 

Явна жорстокість і необґрунтована агресія Росії, що посилюються зловісною і абсурдною брехнею, поставили під загрозу те, що залишилося від глобального порядку та норм міждержавної поведінки. Якщо така поведінка призводить до принижень на полі бою та економічного хаосу вдома, ці норми можуть бути певною мірою відновлені. Якщо Путіну це зійде з рук, їхнє відновлення займе покоління чи більше.

Ті, хто говорить про тупикову ситуацію на полі бою, яка, можливо, затягнеться на роки, роблять таку ж велику помилку, як два місяці тому, коли відкинули можливість ефективного українського спротиву. Терміново потрібні рішучі дії, щоб схилити шальки терезів.

У напружених конфліктах такого роду армії вступають у конкурентний колапс, і перемога дістається тим, хто зможе протриматися довше. Українці відчувають напруження. Вони настільки мотивовані, наскільки можуть бути солдати. Але вони не супермени, і їм конче необхідно все, що можуть дати арсенали Заходу.

Російські військові, які показали себе невмілими в тактиці, позбавленими уяви у плануванні операцій, тупими у стратегії та некомпетентними в логістиці та технічному обслуговуванні, здатні добре робити лише дві речі: кидати величезну кількість вогневої потуги й жорстоко поводитися з цивільним населенням.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія обговорює можливість захопити всі сусідні країни", - Зеленський звернувся до парламенту Естонії

Але вони закривавлені. Їх втрати вбитими, пораненими, зниклими безвісти й ув'язненими в чверть або більше сил, задіяних у війні. Тому вони можуть опинитися на межі краху. Показники бачимо у зведеннях з полів бою - покинута техніка, вбиті своїми ж офіцери, відчайдушні спроби загнати молодих людей на військову службу, блокування відступу, розстріли дезертирів. Російські військові не встановили, не кажучи про підтримку, контролю в повітрі. Росія стягнула в Україну три чверті своїх наземних військ.

Чому ж тоді готується майбутня ескалація війни на сході та півдні? Чим пояснюється цей відчайдушний кидок? Можна припустити, що Путін, його старші радники, старші підлеглі не мають точного уявлення про ситуацію на місцях. Вони знають, що були принижені, але не мають відчуття поля бою. У системі, побудованій на брехні та корупції, вони отримують і передають хибно-оптимістичну інформацію. Вони стають жертвами своєї всюдипроникаючої брехні.

 

Тому Путін віддасть наказ про наступ, який у разі зіткнення з добре забезпеченим українським противником може ефективно знищити його армію. Завдання Заходу - переконатися, що це його доля.

США мають визнати, що українці тепер найкращі в світі експерти в боротьбі з росіянами, а не ми. Замість того, щоб запитувати, чи потрібні їм літаки, чи можуть використовувати західну військову техніку, Америці слід стати щедрою. Якщо Радянський Союз міг направити тисячі радників у розпал війни у В'єтнамі, не спровокувавши ядерний конфлікт, США можуть послати радників на західну Україну чи Польщу для навчання українських солдатів.

Від того, що США та їх союзники зроблять в найближчі кілька тижнів, залежить більше, ніж думає американський народ. Наявні дані свідчать, що російська армія може бути розбита, якщо її зустріне добре оснащена українська армія. Хоча сама Росія, найімовірніше, залишиться параноїдальною ізольованою диктатурою після війни, її можна знешкодити, навіть незважаючи на те, що її власна дурість зводить до рангу третьосортної країни.

Зараз ясно, що нездатність належним чином підтримати Україну матиме жахливі наслідкй, і не лише для цієї героїчної та стражденної нації.

×