Біля озера Світязь на Волині дві жінки обідають вареними яйцями і помідорами. Сидять на пляжі, ноги у воді.
– Я мамі все життя буду вдячна, що тоді мене в Італію з Катрусею не пустила. Дзвонила прошлої неділі. Працює в старої лежачої італійки. Така скупа, що даже на памперси гроші жаліє. У туалет ходить під себе, то Катя все руками убирає. У червні фотки прислала. За ці сім років постаріла на 20.
– А її Женя тут нікого собі не найшов?
– Він на підшипниковому заводі 15 років працює – 1200 заробляє і довольний, бо на сігарєти хватає. На дітей Катя висилає по 500 євро кожен місяць. Її мама тут уже другий етаж закінчує. Мала Каріна бабушку мамою кличе. Катя спочатку обіжалась, плакала по телефону, а тепер привикла. На Новий рік їм дзвонить, до телефону кличе. А Каріна концерт дивилася, то даже до трубки не підійшла. Вєщі, які Катя посилками присилає, носити ні менша, ні старша не хочуть. Старша почала курити. Якось я йшла на нічну зміну. Дивлюся, Ксеня з двома хлопцями стоїть. Пиво п'є з горла, хлопці курять. Ну що з тої дитини виросте?
– Може, Катя там собі когось знайшла?
– Сподобалась одному італійцю. Але він від неї дитину хоче, а в 43 не так легко забєрєменіти. Сюда вона точно не вернеться. Вчителькою на тисячу не піде робити.
Поряд спить товстий чоловік. Живіт прикрив газетою. На лівій щоці має велику чорну бородавку. На простирадлі біля нього обгризають качани кукурудзи двоє дівчат-підлітків. Їхні матері читають журнали та їдять трубочки зі згущенкою.
– А ти чого малу в іншу школу переводиш?
– Наша класна керівничка Марія Іванівна з декрету вертається. Вона мою Машку ненавидить, бо найкраще в класі математику знає. Обігнала на чотири бали її доцю на міській олімпіаді. Жалію тільки, що в травні на ремонт школи 200 гривень здали. А ще 50, щоб закупити газонокосилку. Там на футбольному полі трави по коліна.
Чоловік здригається і прокидається.
– Приснилося, що топлюся. Аж ноги звело, – сідає, витягує з пакета пляшку теплої мінералки.
– То ви тьотю поховали ще в травні?
– Да, мала рак желудка. За два тижні її лікарі вже додому відпустили. Щоб не мучилася, кололи морфій.
– А хто похорони оплатив? Тамара?
– Ні, Аліна за все розплачувалася. Тома дала 2 тисячі на ресторан. Запросили тільки 20 найближчих родичів, а священик узяв трьох пєвчих і з кладовища автобусом у ресторан приїхав. Я його посадила за стіл. А Тома прибігла, каже: "Вибачайте, отець Андрій, ми на вас не розщитували". Я ж до нього на сповідь три рази на рік ходжу. Стидно тепер на службі з'являтися. То мій Гриша його машиною додому завіз, дав 200 гривень і вибачився.
– Я не 200 гривень дав, а 150, – каже чоловік. – У мене більше не було.
За 20 м від берега на надувному матраці плавають дві дівчини. Одна одягнула купальник з трусиками-бікіні. Сідниці білі.
– У в тебе це коли вперше було?
– На Новий рік з Вовою з 11-Б.
– А чому нічого мені не сказала?
– Та якби ти знала, то вся школа гуділа б.
– Таке б я нікому не розказала. А я-то думаю, чого Вовчик так за тобою упадає.
– Це був перший і останній раз. Після того я до 16 років ні з ким нє-нє.
– Ти ж з Андрієм півроку зустрічалася.
– З Андрієм не получалось. Раз прийшли до нього додому. Всі мали в село на картошку їхати – а сестра осталась, бо заболіла. Потім він у тата Ford узяв. Поїхали в Сирники, спустилися до річки. Вже то-сьо – коли баба корову на пашу жене. Завелися, поїхали в ліс, але нас там так комарі покусали, шо було не до сексу.
Біля іржавого прилавка перераховують гроші студенти.
– Ну, скільки в тебе осталось? Усього 70. Як же ти в Луцьк поїдеш? Білети по 60. Я за тебе закладати не буду, ти мені ще з торішньої поєздки 70 гривень винен.
– Слухай, давай за водкою в Шацьк поїдемо, бо тут всьо нереально дорого. Ми того року там ящик Nemiroff узяли по дєшовці. Вдудлили за чотири дні. Навіть до озера не дойшли. Бігали на вулицю тільки посцяти і покурити.
– Давай поїдемо. Я знаю, де в Шацьку траву продають. За коробку 50 рублів. Накуримося так, що кришу порве.
– Я взяв з собою кальян.
– Нє, через кальян траву курити – це гроші на вітер. Давай з бутилки зробим бульбулятор. Я вмію. Закочегаримо вечерком.
На ринку в селі Світязь місцеві торгують рибою й раками.
– Ти бачив, почому та бабка раки продає? Хоче 100 гривень за кіло. Та я вчора такого жирного купив за 5 рублів. А в неї раки трохи більші за креветки.
Чоловік років 40 продає вугрів. За півметрових холодного копчення просить 80 грн.
– А чого він у вас такий вонючий? – принюхується до рибини жінка в довгій спідниці.
– Женщина, то бички смердять. А вугор пахне. То найвкусніша риба. Не нравиться – не купляйте, тільки руками мені товар не пачкайте.
– А де ви їх ловите? У Світязі?
– Мєста надо знать. У Світязі в'юнів уже 20 років нема. Як Чорнобиль бахнув, то тільки жирні коропи ловляться. Час від часу судачок у долоню.
Жінка йде, нічого не купує.
– Що, не взяла? – питає чоловіка літня жінка, яка винесла на ринок 8 л молока.
– Не взяла. Приходить панство міське, все перемацає і нічо не бере. Як уже маєш гроші, щоб на курорт виїхати, то чого жалієш 20 гривень на тараньку? Я би таких на базар не пускав. Перед входом перевіряв би, чи мають гроші. Як нема – до побачення.
Двоє хлопців у квітчастих шортах до колін дивляться на телефоні виступ Андрія Шевченка на з'їзді партії Наталії Королевської. Футболіст запинається, замість "і" у багатьох словах "икає" та "екає".
– Ну, баран! – кричить лисий хлопець у червоній майці. – Цікаво, скільки йому Королевська пообіцяла за цей базар? Ну хоч українську мову виучить. Англійську знає, а своєю ні бе ні ме.
– Ти цього року будеш на виборах працювати?
– Та мабуть. Я два екзамени на "тройки" здав. Стипендії мені не бачити, а бабло нада.
– Костя Попов пропонує за Партію регіонів іти спостерігачем. Але там можуть кинути. Та й мамці моїй не сподобається.
– Нє, до Яника піду, тільки якщо штуку баксів заплатять. За менше позоритись не хочу.
3 
1
Комментарии
1