Зробили насос з авіаційного приладу й вийшли в ефір на "сепарському" ТБ: кіборги розповіли невідомі історії оборони ДАПу

39

Понад 242 дні захисники Донецького аеропорту протистояли навалі російсько-окупаційних військ, затято відстоюючи рідну землю.
20 січня 2015 року окупанти підірвали колони, які тримали перекриття аеропорту. Саме 20 січня зафіксували найбільші втрати серед захисників під час оборони ДАП – загинув 51 воїн ЗСУ.

Відкрита зустріч "Нерозказані історії кіборгів" відбулася в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Розташований на двох поверхах Будинку профспілок, який знищила пожежа в лютому 2014-го під час Революції Гідності. Зустріч організували до річниці вирішальних боїв за Донецький аеропорт (ДАП). Запеклі бої за ДАП відбувались із вересня 2014-го до 20 січня 2015 року. Захисників, які брали участь в обороні Донецького аеропорту, називають кіборгами.

"Вам в інші двері, - каже світловолоса дівчина на першому поверсі. - Тягніть сильніше, бо погано відчиняються".
У холі приміщення після ремонту обладнали турнікети й кав'ярню з барною стійкою. Поряд - два столики для відвідувачів.

Піднімаюся ліфтом на другий поверх. Одне приміщення освітлене. У залі для кінопоказів розвішані фото з Майдану, прикріплені цупкими дротами - від стелі до стільців. Сидіння зроблені з дерев'яних піддонів, зверху - подушки бежевого кольору.

 

Покриття на підлозі зображує карту Києва зі знаковими позначками Революції Гідності - місця боїв, барикади. Майдан - із кількома десятками червоних стрілок. Символізують криваві події зими 2014 року. У центрі велика зелена пляма, до неї підпис "Йолка" (Революція Гідності почалась із протестів активістів на майдані Незалежності, коли протестувальників бив кийками "Беркут", а поряд монтували святкову ялинку. Президент-утікач Янукович у передсвятковому інтерв'ю забув українське слово й після тривалої паузи сказав "йолка" - слово стало мемом. - Gazeta.ua).

"Хто був на Майдані - в більшості пішли воювати на Схід за Україну. У Музеї Революції Гідності проводимо події до пам'ятних дат - до Дня добровольця, Дня ЗСУ, на 14 жовтня, робили річниці Ілловайська, Дебальцева. Наголошуємо - це продовження подій осені 2014-го", - розповідає жінка в короткій сукні гірчичного кольору з візерунками на рукавах. Вона - волонтерка, співробітниця Національного музею Революції Гідності Юлія Пішта.

"Я пережила Майдан від А до Я. Ще коли були "зелені чоловічки" в Криму - почали вже волонтерити, зібрали перші біноклі. Поїхали у вересні на кордон із Кримом. Не було часу плакати. Згодом втратила на війні багатьох друзів. Після підриву ДАП шукали зниклих через соцмережі, хтось телефони скидав. Потім колега Оксана каже: "Треба 23 труни". Знайшли, допомогли священники різних конфесій. Волонтери й діти грузили з нами торби, бо знали, що це Піски й це треба. Важкувато згадувати - є купа історій, про які важко говорити, але якщо про це не згадувати - знатимемо лише ту історію, яку насаджує нам Росія", - каже Юлія.

Стоїть поряд зі стіною, на якій зображені прямокутні видовжені плитки. Пояснює, що це бруківка, яка стала одним із символів Революції Гідності.
- На "плитках" можна написати побажання.

"Писали й воїни, які були в полоні. Часте побажання: "Україна вистоїть", - іде до гостей.

 

Захід починається хвилиною мовчання. Відвідувачі підводяться з піддонів і стільців, поставлених ближче до екрана. Більшість людей прикладає руку до серця. Дівчина в чорному худі років 15 на вигляд дивиться на сусіда в однострої. Теж кладе руку на груди.

"Сідайте ближче, бо покажуть відео з ДАПу. Кадри є на Ютубі, але на великому екрані потужніше", - дівчина в блакитній сукні підходить до учасників заходу, відмічає представників преси. На екрані видно напівзруйновану диспетчерську вежу ДАП. Вежа, яка стала символом оборони ДАПу, впала після обстрілів 13 січня. 45-метрова споруда була стратегічним об'єктом оборони летовища. В кадрі, на тлі знищених приміщень біжить вояк зі зброєю. Кадри показують у "сепії". На тлі напис "Вони стали кіборгами за одну ніч".

В обороні ДАП брали участь військові, добровольці, медики й волонтери. У середині грудня 2014 року проросійські сили майже зруйнували старий і новий термінали. Українська армія тримала оборону ще понад місяць. 20 січня ворог підірвав новий термінал. У ньому впали перекриття і стеля. Більшість вояків, які були всередині, загинули, а частина потрапила в полон. Це здебільшого бійці 90-го аеромобільного батальйону, який увійшов до складу новосформованої 81-ї аеромобільної бригади. За офіційними даними, за весь час оборони летовища, у ДАПі загинули 100 кіборгів. За неофіційними - 109. Поранення зазнали 440 захисників.

Під великим екраном - стіл зі стільцями. За ними розсаджуються двоє чоловіків - це учасник оборони ДАП Генадій Дубров і оператор каналу "1+1" Владислав Журенко, який фільмував з аеропорту з осені 2014-го. Юлія Пішта сідає збоку від Дуброва. Намагається під'єднатися до відеозв'язку.

 

Геннадій Дубров - позивний "Бізон" - у бордовому гольфі й картатому піджаку. До Революції Гідності був начальником відділення банку в Миколаєві. Під час Майдану зазнав травми, на війну пішов у складі добробату "Сокіл".

"У грудні поїхав на кілька днів на Майдан подивитися. Досі дивлюся, напевне. Вже був на війні - мама думала, що працюю в Києві. Миколаїв - "сепарське" місто, а я завжди був проукраїнським активістом. Нас там доволі мало. Після Майдану телефонували й погрожували, зробили список "укропів Миколаєва". Мали контакти родичів - хто, де та з ким живе. Їдучи в добробат, придумав історію, що беруть на круту роботу, повертаюсь у банківську справу. Якось говорю з мамою, розповідаю, як класно в Києві - а тут танки йдуть. Мені кричать: "Закінчуй!". Потім телефоную, кажу: "Мамо, я на передовій", - проводить рукою по обличчю.

"Бої та штурми вже сприймалися як рутина. Для мене ДАП - історія про людей. Був дух побратимства. Людям, із якими бачишся вперше, можеш довірити свою спину. Розумієш, що вони прикриють у критичний момент. І ти їх прикриєш. Можливо, це ПТСР, але забувати війну й побратимів не хочу. Це було круто і, напевне, я б повернувся туди. Війна складається з моментів спілкування, приколів. У ДАПі їх було багато. Якось під час штурму викликали міліцію, бо отримали такий наказ від приколіста "Душмана". Набрав "Музикант" - побратим, що до війни жив у Донецьку. Його перемкнули на Селідове. Коли диспетчер почув, що ми в ДАПі в новому терміналі - "завис", у людини був шок. Каже: "Блін, то це територія ДНР. Ви в Україну телефонуєте". Тоді зрозумів, що тут бойові дії. "Музикант" каже: "Отримав наказ. Як стріляють - треба телефонувати в міліцію, ви захистите". У результаті був триповерховий мат. Трубку більше не брали", - каже "Бізон" і усміхається.

Вікна зали виходять на майдан Незалежності. Ліхтарі освітлюють вулицю. На узбіччі зупиняється автівка. Судячи з написів - таксі, блимає "аварійкою". До авто швидко прямує висока жінка в білій шубі. Сідає на пасажирське сидіння, авто рушає. Ліворуч помітний яскравий напис "Я люблю Київ".

"Бізон" перекидається кількома словами з відеооператором. Переходить на російську мову.

"Как-то попали в прямой эфир на "сепар-ТВ". Была середина сентября, затишье. Включили "Первый республиканский" - с*ань, которая называлась их средством масмедиа. В студии - "герой". Начинает вещать, что несколько часов назад они нас убивали. Восстанавливали справедливость на территории аєропорта. Дали в бегущей строке телефон студии - мол, даем вам вовзможность рассказать, как стало легче жить с тех пор, как постреляли укропскую нечисть. Номер "Лайф" - 063. Это было ошибкой", - говорить "Бізон". В залі чути сміх.

"Сережа говорит: може, подзвоним? Набираем номер. Думали, что оператор завернет, скажет, мол, не туда попали. Переключают на ведущую. Слышим в ефире свой голос: "Доброго дня, історії ви порозповідали класні, але ми з пацанами зараз на території аеропорту".
Чуємо за кадром: "Ля п***ц - это укропы". И пошли на рекламу местной очередной доблести", - чути сміх і оплески.

 

"Негода застала на висоті півтори тисячі метрів. Додам зустрічі оригінального формату. Я в ДАПі був не дуже довго, за три доби отримав поранення. Але ці дні стали найяскравішими в житті. Коли я почувався на своєму місці. Що потрібен і виконую роль, яка допомагає загальному процесу оборони країни. Хоч у мене насичене життя, але це найкращі три дні, чудові спогади. На жаль, утрата побратимів, але вони загинули як справжні чоловіки - в бою, рятуючи поранених. Після поранення давав собі термін пів року. Коли сказали, що перша операція була невдалою - це підірвало бойовий дух. Тоді просто сів на велосипед. Мені пощастило потрапити в США. Коли повернувся, хотів віддячити цьому світу. Мене неймовірно підтримали люди й Україна. У США підтримували як українці, так і американці", - чоловік прощається з усмішкою. Зв'язок із кіборгом зникає.

"Йолки-палки, возьми меня в горы, я ребенок в душе", - вигукує Владислав Журенко.

"С войны почему-то запомнилось, как на шахтовом элеваторе услышал детский голос. Спросил у командира "Студента": вы что, ребенка туда посадили?".

Кіборги пояснюють, що хлопець - 17-річний "Апостол", який із самого початку до кінця пройшов найбільші обстріли.

"О восьмій ранку врубав своє "Небо-ФМ". І всі позиції Пісків валили з усього, що є. Потім "Апостол" шукав влучну пісню, починав працювати стіл замовлень", - на екрані з'являється темноволосий чоловік із борідкою. Налаштовує звук.

Це - кіборг, лейтенант ЗСУ Кирило Недря. Він доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін із психології Університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук. Кирило знає чотири мови. На війну пішов із Майдану. Мав позивний "Доцент".

"У вересні 2014-го побув Хароном - відправляв хлопців із ДАПу. На злітну вискочив ворожий танк - загиблих семеро, було також багато 300-х. Тоді не випив чай із побратимом, бо його вбили. Завжди не хочеться згадувати про трагічні речі, відхід людей. Як життя витікає. На війні є моменти, у яких розумієш, що ми зазвичай живемо в обмеженому просторі. Коли йшов ближній бій, були постріли із шести снарядів - спостерігав секундну стрілку.
Розумів, що в секунді, яка в звичному побуті - спам, у ній до халєри часу. У цій секунді - страх. Але певним чином звикаєш. Що хотів би забути? Нічого. Днями був день пам'яті захисників. Багато писали - дякую, що залишився живим. Я в ДАПі не вижив - я там народився. Те, яким я є, і яким, мабуть, не хотів би бути до ДАПу. Намагаюся згадувати деталі. Було міжсезоння, дощило. Пригадався запах полину "звідти". Ніби стоїш і просто ловиш аромат полину зі "злітки" й затхлого повітря, яке за тобою… То і є межа", - каже кіборг. Крутить у руці ремінь, подібний до вервиці.

 

"ДАП - це те місце, куди всі сходились. Там були загальні ідеї захисту, протидії ворогу - спільному й споконвічному. Там стирались усі протиріччя. В окопах 2015 року не надто згадували про те, хто якою мовою говорить, хто з якого регіону походить. Те, що мене зараз турбує, - поява чіткого розмежування за політичними вподобаннями. Це, безумовно, має змістовні модулі й сенси. Але станом на 2014-2015 роки єдиною і неподільної ідеєю для всіх, хто був там зі мною і після мене, була держава. За яку я вмирав - це Україна без конкретних прізвищ і імен.
Тому ДАП для мене - найбільш українське місто, бо туди сходилися дороги з усієї України, туди стікалися душі. За два місяці без ротації була купа різного. Люди різних професій. У мене хлопці намагалися відшукати цистерни з водою. Шукали - вода була затхла. Розроблялися варіанти транспортування води в ДАП. І коли побратими авіаційний компресор переробили на насос - для мене як для гуманітарія було щось анріал. Але хлопці впоралися. Насос подавав воду на вищий поверх", - розповідає "Доцент".

"Дітям треба розповідати правдиві історії. Вони хочуть знати правду. Теперішній інфопростір дозволяє легко провести фактчекінг. Якщо це буде неправда - то краще промовчати. Війна - то не гей-гей на конях. Це на 90 відсотків кров, грязь, нарко та інші незручні моменти. Але все це заради того, щоб тут було гей-гей на конях. Щоб був інтернет, зв'язок, нормальне життя. Ключовий момент - подача на контрасті, розуміння, заради чого то все. Північний сусід може вигадувати все заради свого міфу або красти наші історії. А нам, на відміну від Росії, можна нічого не вигадувати. Є чим пишатися, починаючи з Київської Русі й до сьогодення. Героїв достатньо, навіть якщо беремо "звичайних" людей", - каже кіборг "Доцент".

Зустріч завершується. Відвідувачі спілкуються групами. Дівчина в чорному светрі овейсайз і джинсах говорить із високим струнким хлопцем. Розповідає про нещодавню зміну в таборі "Строкаті Єноти".
"Потрібно молоді розповідати все по-дружньому. У таборі дізналася багато про війну. Ранок починається зі сніданку, гімну, а далі багато занять різних. Наприклад: робота з мотузками помагає в горах. Багато ручної роботи, браслети. Бачу людей, які приїжджають після табору й спілкуються на чистій українській. Класно, що про це нагадають - і про те, що ми сильний народ, щоб не забувати історію. Коли тривала оборона ДАПу - була 6-річною. Ми кидали гроші для хлопців і мені потім навіть браслети присилали. Мій батько прищепив із самого дитинства поважати всіх. Батько працює на радіоринку, ремонтує телефони, рації. Не воював, але він часто присилав гроші. Ми кожного разу після мого дня народження збирали й відсилали їх", - розповіла дівчина.

Захід тривав 1 год. 30 хв.

Галерею із фото кіборгів, знятих у ДАП, можна переглянути тут:

Фото: Музей Майдану

×