Сучасні українські письменники, поети й музиканти, здається, недооцінюють вагомості тієї місії, яку пропонує їм історичний момент, – стати будителями й провідниками національної самосвідомості на півдні та сході країни. Чи то побоюючись прийняти цей відповідальний виклик, чи то й поготів a priori вважаючи його за сізіфову працю, вони, на жаль, не є частими гостями в Сімферополі, Запоріжжі а чи Луганську.
Тим часом численні факти засвідчують: підібрати ключі до сердець східняків, у яких зачаїлась, очікуючи на пробудження, українська стихія, найчастіше вдається саме митцям – літераторам і співакам. Недаремно й Помаранчеву революцію (котра – що б не казали – справила винятковий вплив на свідомість нинішніх поколінь) порівнюють із грандіозним карнавалом у дусі Михайла Бахтіна – великим творчим об'явленням українського духу.
Приїжджали з презентацією своїх нових книжок Сергій Жадан та Ірена Карпа, і я пішов на зустріч, навіть не знаючи особливо, хто це такі. Для мене стало відкриттям, що українська мова, – не лише мова офіційних паперів та сільських мешканців.
Сьогодні, продовжуючи серію інтерв'ю з молодими мешканцями сходу країни, що у дорослому віці зробили свідомий вибір на користь української мови, ми пропонуємо вашій увазі розмову з донецьким юристом, членом політичної партії "Демократичний Альянс" Єгором Нестеровим.
Єгоре, що тебе спонукало перейти на українську мову? Коли й за яких обставин це сталося?
2004 році до Дніпропетровська, де я тоді навчався на правника, приїжджали з презентацією своїх нових книжок Сергій Жадан та Ірена Карпа, і я пішов на зустріч, навіть не знаючи особливо, хто це такі. Того дня для мене стало відкриттям, що українська мова, виявляється, – це не лише мова офіційних паперів та сільських мешканців (як мені видавалось до цього), але й мова, якою спілкуються сучасні й цікаві молоді люди – як письменники, так і присутні на зустрічі глядачі. А через півроку після тієї презентації відбулась Помаранчева революція, в якій я брав активну участь. Саме тоді я усвідомив, що є частиною української нації. Певна річ, українська мова стала одним із проявів цього самоусвідомлення. Власне, відтоді я й почав розмовляти українською – може, не завжди, але точно набагато частіше, ніж до названих подій.
Перехід до української був дуже довгим. По-перше, слід зазначити, що і я, і мої батьки народились у маленькому шахтарському містечку на Донеччині – Димитрові.
Перехід відбувся одномоментно чи в кілька етапів?
Взагалі мій перехід до української був дуже довгим. По-перше, слід зазначити, що і я, і мої батьки народились у маленькому шахтарському містечку на Донеччині – Димитрові, відповідно родина була повністю російськомовна. Всі мої предки походять із регіонів, що зараз увіходять до складу Росії (Курська, Воронезька, Орловська області). Тільки одна бабуся по батьковій лінії походила з Вінниці. Втім, за всієї цієї "російськості" я, як розповідала мені мати, вже у віці 4-5 років просив її купувати мені книжки українською мовою. Чому я це робив, зростаючи в російськомовній донбаській родині, і для мене, і для мами лишилося загадкою. Так що моєму переходові на українську вже 25 років. Додам, що під час навчання у школі я кілька разів їздив на Різдво та Великдень на Західну Україну – і спілкування з місцевими мешканцями українською мовою вважав цілком природним і зручним для себе, хоча інших дітей і наших донецьких туристичних груп це дуже дивувало: "Ты что, по-украински умеешь говорить?" Остаточний перехід відбувся, як я вже казав, у 2004 році.
Як у Донецьку реагують на твою українську?
Ніколи не стикався з негативною реакцією на українську мову в Донецьку. Я думаю, що люди у будь-якому регіоні здатні розуміти і українську, і російську мову, а всі ті проблеми з мовами в Україні насправді надумані політиками з метою заробити на цьому свої відсотки голосів.
Чи маєш стале україномовне оточення?
Моя дружина є україномовною (так само стала нею вже у свідомому віці), а також мій трирічний син. Крім того, в партії, членом якої я є, в основному україномовні люди.
Чи вживаєш якихось спеціальних заходів, щоб виховати україномовну дитину в російськомовному місті?
Я б не казав про спецзаходи. Ми просто спілкуємося з дитиною українською, читаємо їй українською мовою. Відповідно, вона й розмовляє цією мовою, хоча так само добре володіє й російською, що я вважаю тільки плюсом для неї. Попри те, що мови подібні, жодної плутанини між українською та російською в нього немає – він їх добре розрізняє. З батьками спілкується українською, а з дідусями й бабусями – російською. При цьому може щось говорити бабусі російською, а вже через секунду мені – українською. Також іноді намагається перекладати бабусі те, що я кажу, думаючи, що вона мене не розуміє.
2 
1
Коментарі
39