15-річною подивилася фільм про кранівницю, так мені сподобався. Написала листа до комсомольської газети. Спитала, де можна цієї професії навчитися. Відповіли, що в житомирському профтехучилищі. Класна керівничка такий шум підняла: "З твоїми оцінками і в профтехучилище! Йди в педучилище або в медичне". Я пішла в медичне, екзамен завалила й вступила до ПТУ.
В училищі вчилася краще за всіх.
У нашій групі вчилися троє хлопців, решта - дівчата. У ті часи в Радянському Союзі статистика була: 75 відсотків аварій на баштових кранах роблять чоловіки, а з тих 25 процентів, що припадали на жінок, - тільки половина з їхньої вини. Тому дівчат брали на крани охоче.
Майстер казав: "Щоб ви знали, скільки крючків опускати і як ними працювати, побудьте внизу. Раз стукне по голові гачок і будеш знать, що це таке".
За Союзу мала зарплату близько 300 рублів. Сестра, яка працювала медсестрою, отримувала 60.
Кранівник працює з такелажниками. Вони показують, куди ставити вантаж. Руку перевернув догори - "віра", означає "підіймай". Рука вниз - "майна", "опускай". Рукою повертає - "вліво" або "вправо". Підняв руку - "стоп". Буває, такелажник розмовляє з робітниками й починає жестикулювати. Я починаю робити, що він показує, а він лякається: "Стоп, стоп!"
Якщо кран низький, такелажник може просто голосно говорити, покрикувати. А мені на такій висоті кричи - хоч лопни, я не чую. Ми рацією користуємося.
У кабіні має бути не менш як 14-15 градусів, пічка працює. Сидиш - у ноги холодно, бо не рухаєшся, а в попу гріє
Мій кран має висоту понад 80 метрів, довжина стріли 42 метри, важить понад 200 тонн. 12 тонн максимум піднімає. Щодня працюємо з вантажами 8 - 9 тонн.
Узимку взуваємо валянки, вдягаємо теплі штани, куфайку. Як ліземо на кран, вішаємо сумку на шию перед собою, бо ззаду чіплятиметься за огорожу драбини. Доки вилізу - мокра. У кабіні, за інструкцією, має бути не менш як 14-15 градусів, пічка працює. Сидиш - у ноги холодно, бо не рухаєшся, а в попу гріє.
Щоб працювати на крані - треба бути дипломатом. Інструкцію не порушити й начальству догодити. Прораби часто просять піднімати побільше, рухатися скоріше. Я кажу: "Спочатку підпишіть мені бумагу, що відповідатимете за наслідки".
Я, наче Юлій Цезар, повинна все контролювати: куди стріла повертає, як вантаж іде, чи не став хтось під кран. Новачка на будівництві одразу видно. У досвідченого робітника завжди голова задерта - де кран?
Медкомісію раніше проходили раз на рік, зараз - на два роки. У всіх кранівників із часом розвивається далекозорість, бо постійно дивишся вдалину. Я з 30-го поверху бачу, що на вантажі написано. А книжку читати без окулярів не можу.
На кран не беруть, якщо людина погано бачить або чує, має проблеми із серцем, тиском. В одного робітника була епілепсія, а він приховав це. Стало йому на крані погано. Прораб мусив туди лізти, знімати його.
Із діареєю кранівникам дають лікарняний. Більше нікому.
Наш попередній начальник управління баштових кранів, Федір Німко, колись працював екскаваторником на будівництві. Добре нас розумів, допомагав. А потім прийшла донецька банда. Будівництва без крана не буває, а монополістом у баштових кранах було наше управління. От вони й прибрали його до рук. Федір Омелянович воював-воював, судився, одбивався скільки міг, та все одно не одбився. Поставили нам нового начальника - а він фінансист, у банку раніше працював. У кранах - дуб-дерево, завжди головного інженера викликає. Відтоді все помінялося, зарплата дуже впала.
Ставка - 14 гривень і 8 копійок за годину. За 8 годин виходить 112 гривень. Якщо робити плановий час із понеділка по п'ятницю, матимеш 2300 гривень на місяць. Хоча на всіх перехрестях волають, що ми маємо 6-9 тисяч. Я такі гроші можу побачити, якщо працюватиму по 12 годин, в суботу, неділю.
Будівельники можуть купувати квартири за собівартістю. Якщо стаж роботи понад 25 років - за половину собівартості. Наприкінці 1990-х я отримала на роботі позику на двокімнатку. Щоб віддати, на восьму ранку йшла на роботу й удома була не раніше 23.00. Менший син їсти варив, за покупками ходив.
Будівельники можуть купувати квартири за собівартістю. Якщо стаж роботи понад 25 років - за половину собівартості
Дискримінація жінок на роботі стопроцентна. На нас пруть по повній програмі. Треба вміти поставити їх на місце. Якось кажу: "Так, хлопці, хто матюкається - тим я крючків не даю. Хочете - дзвоніть головному інженеру". Приїжджає головний інженер, подивився й каже: "Вона тут працюватиме, а ви будете її слухати й не матюкатися".
Багато дівчат поміняли професію - після декретів, заміжжя. Залишилися тільки такі, що могли за себе постояти.
Буває інколи з 30-го поверху видно, що такелажник - п'яний у зюзьку. Я відмовляюся щось робити, доки іншого не дадуть. Одного разу повертаю кран, а такелажника нема - п'яний упав у котлован.
Один на нічній зміні пішов на паклю прилягти й заснув. Кричать хлопці - не прокидається. Я до нього гачок підвела, постукала його легенько - схопився.
Фізично ця робота не важка. Складно підніматися. Комплекція в мене спортивна. Маю зріст 156 сантиметрів, важу 56 кілограмів. Робота тренує. Як із відпустки виходжу - все, вже задишка, втомлююся. Останнім часом працюю на крані з ліфтом. Ну, все-таки 30-й поверх - не сильно залізеш.
Якби робили згідно з тими правилами, що записані в інструкції - напевно, половини Троєщини ще не побудовали б.
Коли швидкість вітру більш як 12 метрів на секунду - працювати не можна. Так само - коли сильний дощ, що забиває скло. Якщо мороз понад 15 градусів, будівництво зупиняється - замерзає цементний розчин.
У туалет ми не злазимо. Жінки беруть із собою баночки, а чоловіки виходять на стрілу й люрять звідти.
На обід, як молодша була, завжди спускалася. Зараз можу в кабіні поїсти. Інколи трохи полежу - кладу на якусь арматурину дощечку, й готове ліжко.
Страшно було тільки раз. Піднімала дорожні плити й обірвався один трос. Плити летять додолу й кран починає хитатися. Потім бригадир казав: "Дивлюся - от зараз клюне кран". - "А не злякався, що я там?" - "А що ти? Штани попрала, та й усе".
Якщо кран падає, треба вийти на майданчик, на якому стоїть кабіна, і добре триматися за сам кран. Впадеш, отримаєш травму, але будеш живий. А якщо залишишся в кабіні, її може сплющити при ударі, й тоді - все.
Заборонено піднімати людей. Для цього треба спеціальний дозвіл брати. Призначають людину, яка відповідає за переміщення такого вантажу. Мені не доводилося цього робити.
Із висоти все - як на долоні. Сиджу, пейзажами милуюся. Улітку, коли горіли ліси, дзвонила пожежникам і розказувала, де осередки займання. Вони завжди приймають наші дзвінки, дякують.
2 
1
Коментарі