19 жовтня в Києві викрали російського опозиціонера 39-річного Леоніда Развозжаєва. Він — член ради опозиційного громадського руху "Лівий фронт" та один з організаторів протестного "Маршу мільйонів". В Україні хотів отримати статус політичного біженця. В день викрадення перебував в управлінні верховного комісара у справах біженців ООН. Вийшов із приміщення організації на кілька хвилин купити щось поїсти й назад не повернувся.
"Леоніда заштовхнули в мікроавтобус, зв'язали ноги скотчем, на руки надягли наручники й ланцюгом зв'язали ноги. Після цього вивезли до Брянської області й утримували в підвалі, — розповідає член Московської Гельсінської групи Валерій Борщов. — Із ним відпрацьовували текст, який він мав підписати. Це супроводжувалося погрозами: "Ми знаємо все про твоїх дітей, і діти будуть мертві, і дружина". Після написання явки з повинною в неділю Развозжаєва доставили в Москву.
Це викрадення — різновид міжнародного тероризму, вважає колишній співробітник Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу та письменник 65-річний Віктор Суворов (справжнє ім'я та прізвище — Володимир Різун. — "ГПУ").
— Спецслужби викрадають і вбивають за двома різними стратегіями. Перша — дуже гучно. Робиться показове викрадення, що миттю облітає шпальти газет. Після цього всі знають, що, наприклад, в Україні сховатися не можна. Та й узагалі мало де можна сховатись, тому критику треба припиняти. Так спецслужби залякують противників влади. Другий варіант — усе робиться тихо, непомітно. Роблять усе так, щоб ніхто й не здогадався, що це — викрадення. Потім кажуть, що він сам повернувся.
Але Развозжаєв заявив, що його викрали й катують.
— Я можу припустити: у даному випадку зробили все, щоб це стало відомо. Щоб усі інші затихли, перелякалися. Потрібна показова історія. Може, перейшли від тихого сценарію до гучного по ходу вистави. Таке теж буває. Часом щось може піти не за планом. Наприклад, Сашу Литвиненка (працівник радянських і російських спецслужб, автор книжки "ФСБ підриває Росію", де звинуватив спецслужбу в організації терористичних актів, викрадень та вбивств. 2006 року помер в одному з британських госпіталів від променевої хвороби. — "ГПУ") гебня хотіла прибрати по-тихому, але в них не вийшло. Британці докопалися. Це був терористичний акт із використанням радіоактивних речовин. Це робив той самий режим, що викрав людину з центру Києва.
Яка участь українських спецслужб, які говорять, що вони нічого не знали?
— Давайте на секунду повіримо СБУ, міліції, прикордонникам. Бідні хлопчики справді нічого не знали. Що це означає? Тільки одне — некомпетентність. Тоді треба чекати відставки начальника спецслужби, головного міліціонера і прикордонника. Усіх треба розігнати, якщо вони не можуть гарантувати безпеку людей, які на тій чи іншій підставі перебувають в Україні. Далі — реформувати всю структуру безпеки, принципи та методи її роботи.
Якщо ми їм не повіримо?
— Якщо — ні, то це ганьба для держави. І треба гнати не лише керівників силових структур, а й тих, хто їх туди призначав.
Не боїтеся, що вас викрадуть?
— Зараз я веду досить відкритий спосіб життя. Але тільки тому, що мої книжки вийшли мільйонними тиражами по всьому світу. Моя публічність — моя безпека. У російського опозиціонера Леоніда Развозжаєва такого не було.
Що найстрашніше у викраденні?
— Викрадену людину змусять зробити все, що захочуть. Наприклад, у жовтні 1962 року був заарештований Олег Пеньковський (полковник Головного розвідувального управління Генштабу Радянської армії. — "ГПУ"), який фактично врятував планету від ядерної війни та кремлівських самодурів. На суді він — людина вольова й сильна — визнавав усе. Чому? Перше: в заручниках залишалися його дружина та діти. Друге: будь-яку людину змусять говорити. Одна зустріч із "масажистом", який організує вам такі судоми й біль, що це важко переказати. І це — без жодного удару, без краплі крові. Потім цього "масажиста" посадять навпроти вас у залі суду і він мило усміхатиметься. Людина все скаже, що треба. Тому я не заздрю Леонідові Развозжаєву.
В історії радянських спецслужб були випадки викрадення?
— Так. Наприклад, 1937 року викрали керівника антирадянського білогвардійського руху у Франції генерала Євгена Міллера. Влітку 1959-го до Швеції втік капітан третього рангу Микола Артамонов. Незабаром він отримав американське громадянство й нове прізвище — Шадрін. На початку 1970-х його виманили до Відня, а там приспали й повезли в Чехословаччину. Звідти мали доправити до Москви. Але вбили — через якісь внутрішні інтриги в органах. Тому вкрасти людину — це їхні методи.
Якщо вас запросять в Україну, не боятиметесь летіти в Київ, а потрапити в Москву?
— Після закінчення Другої світової війни США та Велика Британія хотіли видати Радянському Союзу людей, яких вказав Сталін. Вони загравали з Москвою. Когось навіть видали. Така ж вимога була й до інших держав. І знайшлась одна країна в Європі, яка сказала: нікого не видамо, якщо люди самі не захочуть. Це був Ліхтенштейн. Це малесенька країна, яку можна переплюнути. І що зробив Сталін-Джугашвілі? Нічого. Тобто, якщо держава та її керівництво якось ставить себе у світі, тоді всі інші теж рахуються з ними. Якщо ж вони себе ніяк не ставлять, всього бояться, то ніхто й ніде їх не поважатиме.
3 
1
Коментарі
19