середа, 23 березня 2011 22:52

Дмитро Табачник ховав цукерки під ліжком

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Міністр освіти Дмитро Табачник роздивляється малюнок на ліжку у дитячому будинку ”Колиска надії”. Праворуч — циганський хлопчик Шані, з іншого боку — Богдан
Міністр освіти Дмитро Табачник роздивляється малюнок на ліжку у дитячому будинку ”Колиска надії”. Праворуч — циганський хлопчик Шані, з іншого боку — Богдан

"Я вам тут не сильно натупав? Старався не смітити, перед входом тричі витер ноги", — міністр освіти 47-річний Дмитро Табачник дивиться на підошви своїх туфель у дитячому будинку "Колиска надії" у селі Новосілки Києво-Святошинського району столиці. 21 березня тут відзначали 11 років від дня заснування.

Дмитро Табачник із "регіоналом" Максимом Луцьким, 34 роки, сідає у першому ряді.

— У нас живуть 28 дітей, — розповідає директор закладу 35-річна Тетяна Петруннікова. — Цього тижня приїхали троє нових. Вони не пройшли реабілітації, тому поводяться невиховано. Зараз на них важко дивитися, але з часом вони стануть дітьми, яких захочуть усиновити.

Новенькі, двоє хлопців і дівчина, сидять у кутку. Голосно сміються та перекривляють інших дітей. Усі підстрижені дуже коротко. Вихователька виводить їх за двері. Одному з хлопців затуляє долонею рота.

На сцену виходять троє 7-річних хлопців-циганчат. Роблять сальто, стоять на головах. Міністр кричить "браво".

— Ці хлопчики у нас рік живуть, — говорить вихователька Ірина Колесніченко. — Шані завів моду на танці. Тепер всі діти танцюють хіп-хоп. Коли він до нас приїхав, ні російської, ні української не розумів. Із нього діти сміються, бо замість "він" каже "вона". Про чоловіка говорить: "Вона прийшла і сказала".

Дмитро Табачник фотографується з 28 вихованцями інтернату. Найнижчого хлопця, який стає біля нього, підштовхує вперед.

В ігровій кімнаті з десяток малюків повзають по килимку. Складають пазли із зображенням героїв мультфільму "Ну, постривай!".

— Як тебе звати? — міністр питає одного з хлопчиків. Той тихо відповідає, позіхає. — Давид? Ну, ти справжній філософ. Тільки чомусь спати хочеш.

За руку вітається з 14-річним Владом. У того чорні брови, виглядає старшим.

— Владік гарно малює, хоче стати футболістом, — розповідає кучерява 8-річна Таня. — Над ліжком повісив малюнок мотоцикла своєї мєчти. Обіцяв мене покатати, як виросте.

Урядовець зауважує, що футболіст — це не професія. Радить серйозніше підійти до вибору.

Іде до хлопчачої спальні. Там чотири двоярусні ліжка.

— А діти де більше спати люблять — нагорі чи внизу? — цікавиться в директорки. — Ми з батьками раніше жили у кооперативній квартирі. У нас із братом (молодший брат Михайло Табачник — бізнесмен, один із власників товариства "Інтерспорт". — "ГПУ") була спальня 7,5 на 8 метрів. Спали ми на такому самому ліжку. Весь час воювали, хто вгорі спатиме. Я здоровіший був, тому завжди перемагав. Мама постійно казала: "Дай ему вверху хоть немного поспать, он так тебя просит". Я дозволяв, але брат за це застеляв мою постіль.

5-річний Богдан бере Дмитра Володимировича за руку. У кулачку тримає сім гострих пластмасових шабельок. Міністр висмикує руку.

Виглядає у вікно, питає, чи мають діти присадибну ділянку.

— У нас на грядці ростуть лише малина і смородина, — відповідає Тетяна Петруннікова.

— У мене трудовий стаж по смородині з 1966 року, — хвалиться міністр. — Моя баба з дідом на дачі вирощували смородину і зємляніку. Баба часто казала: "Онучку, набери мені ягідок". Тоді горів бажанням її, як слон, витоптати.

— Наші діти ягоди не дуже їдять, — відказує Тетяна. — Вони цукерки найбільше люблять. Деякі умудряються по п'ять штук взяти. Тоді під ліжками обгортки знаходимо.

— Мій брат теж дуже цукерки любив, — Дмитро Володимирович знімає окуляри, тре очі. — Мама завжди їх порівну між нами ділила. Я свої складав у коробку і тримав під ліжком. Якось вирішив скуштувати. Беру одну, а там тільки обгортка, другу — те саме. Брат дуже артистично їх складав. Одразу й не помітиш. Після цього я питав його: "Як тобі не соромно?" А він: "Що ти таке кажеш? Я навіть туди не заходив".

Троє дівчат смикають міністра за чорний піджак під розстебнутим пальтом. Запрошують подивитися, як вони вміють застеляти ліжка. Той відмовляється, каже, у дівчачі спальні не ходить. Іде до навчальної кімнати.

7-річний Давид тягне гостя за руку. Він обіймає хлопця за плечі, гладить по голові. Сідає за парту біля стіни.

— А тебе Коля звати? — питає одного з хлопців. Той киває.

— А звідки ви його знаєте? — зазирає в очі школяр у смугастій сорочці.

— Я п'ять років тому тут був, — відповідає міністр. — Запам'ятав Колю, бо у нього брови наче з мультфільму — уголком. Он у Жені брови рівні, й у Колі рівні.

— А у мене які? — питає третій школяр.

— У тебе нормальні, як і в мене, — відказує Дмитро Табачник.

Зараз ви читаєте новину «Дмитро Табачник ховав цукерки під ліжком». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути