— У Пісках були бійці 93-ї бригади Збройних сил України. Круті хлопці. Вони зробили велику роботу, — говорить 28-річний Назар Сарабун, боєць добровольчого українського корпусу "Правий сектор". — Ми в них вимінювали сигарети на гранати, патрони. За блок можна було дістати гранату чи пачку куль.
Назар Сарабун народився в Тернопільській області. Брав участь у Революції гідності. Відправився на війну з групою медиків-добровольців "Правого сектора". Перший виїзд був у липні 2014 року в селище Піски — передмістя окупованого Донецька. Має позивний "Вій".
— У день зачистки Пісків від бойовиків більше було комічного, — продовжує. — Боєць із батальйону "Шахтарськ", який мав снайперську гвинтівку, запанікував і кудись стрельнув. Бійцям біля нього паніка передалася. Вони почали безладно стріляти. Одному з них від своїх куля прилетіла в м'яке заднє місце, другому в ногу. Їхній медик теж розгубився. Довелося мені з другом "Сівером" надавати хлопцям допомогу й вивозити.
Далі ми розділилися на невеликі групи та почали зачистку будинків. Було страшно вперше виступати в такій ролі. При тому, що ми геть не бачили військових дій. Якщо не рахувати того, що "чуваки прострелили собі зад".
Один боєць ліг під дерево подрімати, ноги випрямив у бік дороги. Був одягнутий у зелений камуфляж, тому повністю зливався з місцевістю. Його не побачив водій бойової розвідувально-дозорної машини. Переїхав йому ноги по коліна.
— Тільки відправили хлопця з перебитими кінцівками в госпіталь, як отримали четвертого пораненого. Якийсь боєць роззувався і прострелив собі п'ятку.
Основні медики виїхали з передових позицій у тил. Залишилися тільки троє.
— Ми лежали під деревом, разом з іншими бійцями, як на нас виїхали два неадекватних сепаратиста. Вони рухалися в напрямку своїх, але переплутали дороги, — говорить Назар Сарабун. — Один із них захотів вистрелити з кулемета, але в нього заклинив патрон.
— Вони зрозуміли, що їхній план не вдався. Почали втікати. Один у кущі, а другий ліг на дорозі та прикрився нашим побратимом "Білим". При тому заклав під нього гранату. Коли наш боєць почав ворушитися, граната розірвалася. "Білого" важко поранило. Бойовика вбив наш побратим "Батя". Він зі свого ручного кулемета Калашникова зніс бандиту півголови.
Коли я стягував сепаратиста з побратима, той відкрив рота і зробив останній подих. У мене все тіло зробилося крижаним. Це вже була війна, а не якісь поранення в попу. "Білого" ми евакуювали, але врятувати життя не змогли. Ноги, руки його були розірвані, черевна порожнина теж.
— Далі була жахлива буденна реальність, — каже Сарабун. — Копалися окопи. Лопат не вистачало, ми їх підвозили бійцям, щоб вони мали можливість заховатися під час артилерійських обстрілів.
Воювати ніхто не вмів. Усі стріляли в різні боки. Один наш побратим вибігав на дорогу і кричав: "Де стріляють, покажіть мені? Я теж хочу стрільнути туди". На передову повернули один медичний автобус, тому в нас була змога більших маневрів. Одного разу ми їхали в ньому по позиціях. Я сидів праворуч і спостерігав за своїм флангом. За кермом був хлопець, який задивився на Яну Зінкевич (керівник медичної служби "Госпітальєри". — ГПУ) та проґавив поворот у Піски. Ми погнали в Донецьк. У бокове дзеркало він побачив, що йому махають із наших позицій, раптово розвернувся і помчав у напрямку наших хлопців.
При повороті я вилетів через відчинені двері. Піднявся і почав доганяти автобус. Росіяни побачили цю картину й стали стріляти з чотиризарядного міномета. Я з рюкзаком на плечах біжу, дорога широка. Мотаюся справа наліво, щоб по мені не попали.
Добігаю до наших позицій і падаю під бойову машину піхоти. Солдати почали крити мене матами. Мовляв, через тебе нас гатитимуть. Машина переїжджає в інше місце. Я підриваюся і знову біжу попри наші позиції. Добре, що не ховався в посадку. Туди почало прилітати зі страшною силою. На роздоріжжі до мене під'їжджає побратим із позивним "Псих". Відкриває двері і я, як в американських бойовиках, на ходу стрибаю в салон.
Сьогодні Назар Сарабун є начальником штабу "Правого сектора" в Тернопільській області.
Мінували все підряд
— За три тижні ротації я побачив усе, що можуть навчати роками у військовій академії, — каже Назар Сарабун. — Ми виходили на роботу з саперами. Наші хлопці тоді мінували все, що можна було. Моментами я застигав від їхньої роботи, така вона була хитра і важка технічно.
Коли лінія фронту зупинилася і почалися окопні бої, в них втрутилися ворожі диверсійні групи. Вони заходили на наші позиції, перерізали горла бійцям і поверталися до себе. У них було завдання вивідати все, порахувати техніку й без зайвого шуму повернутися.
3 
1
Коментарі