Минулого тижня завершився промо-тур Україною на підтримку нової книги "БОТ" письменника Макса Кідрука. Презентації відбулися у понад 20 містах України.
У Києві Макс презентував роман чотири рази. Перший тираж технотрилера розпродано за три місяці, невдовзі до книгарень надійдуть нові партії "БОТів".
Кореспонденти Gazeta.ua зустрілися із письменником поміж зйомкою на телебаченні та презентацією в одному із читальних залів обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського в Кіровограді.
- Починаючи розмову про "Бота", вартувало б з'ясувати, чому саме "Бот", а не "Боти" обрано за назву роману?
(Головним героєм книги є зграйка хлопчаків-близнюків, народжених внаслідок штучного запліднення і абсолютно знеособлених, позбавлених думок і прагнень через мікрочіпи, що підживлюються їм у мозок вчені. Ніхто з них не відокремлюється від решти, не протиставляється людині на рівних - авт.).
- Причина технічна. Я хотів уникнути нав'язливої близькості слова "боти", яким у нас називають важкі черевики типу берців. Англійською це звучало б значуще, з вагою – "Bots", а українською чи російською виходить інше… Роман вийшов немалий, багато задумів та ідей не вичерпали себе. Наступна книга, заснована на спільній з "Ботом" фабулі, знову ж таки матиме назву "Бот-2: Андійський парадокс". Хто вже читав "Бота" першого знає, що фінал вийшов оклично відкритим: малюки вибираються з пустелі і вже шкодять у великих містах.
- Проекції яких тривожних тем, що стосуються взаємин людини і техніки, ти б хотів розвинути у новій книзі?
- "Бот" був написаний як твір-застереження, що малює реальні контури катастрофи, спричиненої надрозвитком нанотехнологій, значним успіхом у дослідженнях природи штучного інтелекту. Адже часто розумні машини із великими обсягами пам'яті, команд та операцій, - у тому числі навчальної адаптації, уподібнення, аналізу, - обслуговуються менш компетентними інженерами... Щодалі ці прилади, чіпи, вживлені плати і процесори стають все меншими, дрібнішають просто до розмірів клітини чи молекули, і просто винахідливо хитрують.
- Вважаєте, ліків проти раку ще не розробили?
- Нові покоління робоагентів обманюють клітини антитіл і прикріплюється до структури новоутворення, знешкоджуючи його. Є класи агентів-транспортерів, агентів-вбивць, агентів-конструкторів і т. ін. Отже, одного разу ми ризикуємо розворушити велику біду!.. Жанр технотрилера показує актуальну наукову картину світу, базується на перевірених джерелах. "Бот-2" задуманий вже як роман-психотрилер. Сама технологія відійде на другий план. Я стимулюю ситуацію, коли свідоме і несвідоме, - все, що в нас є дикого, свавільного, нечепурного, а через те й замовчуваного, - розхитуватимуть життя однієї людини. Проте свідомість все-таки залишається незнищенною. Така головна думка твору. Порівняно з першою книгою поменшає кількість наукових викладок, описів обладнання і зброї, зате персонажі будуть більш "прокачаними" - скрупульозно виписаними, здатними до внутрішнього переродження. У "Боті" таких було небагато, - отже, читач мав би помітити, що чилієць Макака збирався любовно, так би мовити, із смакуванням кумедної вигадки.
- Фактура відомого коротуна Дені Девіто лягає на образ твого Макаки?
- Якби знімався такий фільм – однозначно! Рубака Ріно чимось демонструє типаж Двейна Джонсона, - зірки "Царя скорпіонів". Холоднокровний вбивця побачив межу своєї фізичної сили і здобув досвід безсилля від незнання прихованих загроз техніки; переживає страх, жаль за зниклими товаришами - таким чином, він "вилюднює". Більшість інших персонажів просто вводять "у курс справ", про щось інформують чи виконують свою вузьку сюжетну функцію. Попервах чіпи вживлялися у мозок чотирьохлітніх дітей, і ті згодом гинули від перегрівання процесорів всередині вузького кістяного черепа. Якби Сталін у 1924 році дізнався про свої "чистки" 1937-го, - хтозна чи торував би далі свою дорогу нагору?
- Тимура Коршака, головного героя "Бота", ти писав з себе?
- О, ні, у жодному разі це не я. Я знаю цих хлопців, - програмістів, - їхні звичаї, взаємини із зовнішнім світом, специфічні жарти… Сам працював програмістом у Києві на російську компанію. Просто мені необхідний був образ путящого програміста, який одного разу справді взявся "розрулювати" велику халепу. А от у іншій з книг, "Твердині", якраз зображую себе. Компанія друзів, випускників Королівського технологічного інституту (українець, американець, росіянин та японець), вирішують якось відпочити разом у мандрах. Згодом хлопцям випадає зустріч із дивакуватим шведським художником, що залишає їм карту… Усі герої матимуть своїх реальних прототипів. Я пишу фактично про своє товариство за часів навчання закордоном. До речі, образи японців – найбільш неприємні в романі.
- Що ти плануєш робити найближчим часом, крім написання "Твердині"?
- Буквально два тижні назад почався переклад "Боту" російською, і на тамтешній ринок він вийде у вересні; у січні планується підписання контракту про переклад моєї книги німецькою мовою. У мережі "Книгарні Є" "Бот" зайняв другу позицію рейтингу, а щодо "Твердині" я розраховую на перше місце. До речі, інтрига нового роману зав'язується довкола пошуків загубленого у джунглях міста древнього народу… Частина друга про політику та екологію духовного.
- Здебільшого ти подорожуєш пустелями. Чому саме вони ваблять тебе?
- Промовляючи "пустеля" ми уявляємо нескінчений жовтий насип під ногами і сонце, наче вона й справді є порожньою. Насправді пустельний ландшафт навдивовижу різноманітний, такий, що полюбляє сусідство контрастів: піщані моря, гейзери, крихкі склепіння крейдяних формацій, печери, грязеві озера та оази. У Сахарі є п'ять оаз, сполучених між собою прекрасними зручними магістралями, та й бедуїнів там небагато. Не те, що ліс – на кількадесят кілометрів одні дерева і кущі, - або гори чи степ. Сахара взагалі одомашнена такою мірою, що мені ніде було сховати свою вигадану лабораторію, - так виникла думка про пустелю Атакаму в Чилі, в якій розміщується також абсолютно безживна Долина Смерті. Там немає навіть мікроорганізмів.
- За ментальністю ти ще українець? Чи всі ці мандри не перехилили тебе на інший бік самосвідомості?
- Так, я вважаю себе українцем, хай би там що я не бачив, із ким би не спілкувався. Не вітаю вимахів радикального націоналізму, коли чиновник може кинути на адресу жінки зневажливе: "Та вона жидівка!". У очах європейців це приклад обмеженості, не цивілізованої поведінки. Звичайно, визнаю, що деінде жити набагато простіше, більш комфортно, однак, якщо ти не докладаєш відповідних зусиль і не виконуєш свого призначення, - скрізь буде та ж сама скімлива безпросвітність, куди б не вирушив шукати чогось кращого. Маю пристойні заробітки й на Україні, щоправда тому передували часи, коли я перебивався з допомоги батьків, підроблявся, тягнув на стокгольмську стипендію – це найбільш переконливий стимул. Зараз, як на радянську мірку, мене можна називати "класичним тунеядцем", дармоїдом
- Ти вже визначив ту соціальну групу, якою можеш опікуватися, і ту вузьку сферу культурного життя чи економіки, які напевне знаєш, як слід розвивати?
- Передусім культура, і, згадуючи про неї, необхідно звертатися до прикладів. Щорічний Франкфуртський книжковий форум зв'язує між собою письменників, видавців та перекладачів. Ідеться не лише про відкриття нових пізнавальних горизонтів, а й про мільйонні контракти. Своєю чергою, щоб заробити, необхідно правильно скласти експозицію стенду своєї країни. Цікаві демонструють Нігерія та Туркменістан, а от під українським стендом із року-в-рік чаркуються "на коня" якісь незрозумілі дядьки в шароварах; бездіяльно стовбичать перебрані у вишиванки дівчата. Андрухович воліє зустрічатися з видавцями десь у кав'ярні, подалі від такого сорому. Необхідно або переробити стенд відповідно до запитів сучасного книжкового ринку, або не виставлятися зовсім.
2 
4880
Коментарі